Мартирологія Українських Церков Т. 1

фія ухвалила підшукати собі українського священика й запроси- ла до себе відомого благовісника У АПЦ й доброго проповід- ника молодого священика о. Костя Биковця. 460 Свято-Троїцька парафія в м. Великій Багачці була пер- шою благовісницею української Церкви в Миргородському повіті. Вона була організована року 1922. За нею перейшли до УАПЦ: Різдво-Богородицька парафія Великої Багачки, дві парафії в с. Устивиці, в с. Широкій Долині, в с. Кро- товщині, в Великих і Малих Сорочинцях, в м. Миргороді, в Ромодані, Кибинцях, Ярмаках, Ново-Іванівці, Петрівцях, Яреськах, Федунці, Сагайдаку, Хомутці, Яготині й інших селах Миргородщини. Михайло Науменко зголосив своє бажання стати на шлях пастирського служіння УАПЦеркві. Року 1923-го Найпочесніший Костянтин Кротевич, архиєпископ Полтав- ський, висвятив його на священика. Перша благовісницька праця о. Михайла була на па- рафії в с. Широкій Долині. Невичерпна енергія, проповід- ницький дар, такт у підході до вірних, щирість, організа- торські здібності о. Михайла поставили парафію в цьому селі на високий рівень. Люди горнулися до Церкви, що- неділі й щосвята переповнювали вщерть церкву, зростала релігійно-національна свідомість селян. Слава пастирської діяльности о. Михайла стала відомою в околиці. Скоро о. Михайло відчув, що місцеві органи влади розпочали пильнувати його й тиснути на нього, хоч по- важних причин до того не знаходили. Нарешті трапилась нагода. В одного парафіянина померла від шкарлятини дитина. Як батько, так і сусіди турбувалися про те, щоб поховати дитину якнайскорше, щоб не поширилась по- шесть на інших дітей у селі. Хоронити ж покійника без попередньої реґістрації в ЗАГСІ було суворо заборонено. Панотець Михайло поховав дитину, заручившись по- свідкою від лікаря. Але зараз же після похорону, з’явився секретар до о. Михайла й заявив, що за похорон дитини без дозволу влади справа передана до суду. На суді о. Михайло справу виграв, але в дуже скорому часі він змушений був покинути парафію. Отець Михайло покинув с. Широку Долину. Всечесний Юрій Жевченко, єпископ Полтавський, призначив о. Ми- хайла на парафію до св. Покровської церкви в с. Куземине. А згодом, висвятивши, й мене призначив до того ж села до парафії свято-Троїцької. 1926-27 роки — то був час, коли радянська влада вирі- шила за всяку ціну ліквідувати УАПЦ, що вона потім і зробила ціною чистої крови найкращих людей. Тоді ДПУ 461 вирядило по всіх містах і селах України сотні агентів з «Відділу культів» для вивчення сили впливу УАПЦ на на- селення. В слабших парафіях ці аґенти добивалися того, що переводили парафію до «обновленців», парафії ж із сильнішою організацією стояли перед загрозою арештів і заслання своїх священиків і свідоміших вірних... В грудні 1 926 року до с. Куземин е прибув з такою ж метою аґент полтавського Д ПУ Батурин. Викликав він до себе селян, учителів, кооператорів, членів сільрад, членів парафіяльних рад і священиків. Закінчилося це до