Мартирологія Українських Церков Т. 1

слідження тим, що дехто, з невідомих для всіх причин, вибув із парафіяльних рад, з церковних хорів вийшло небагато, але одиниці відійшли. Отцеві Михайлові Науменкові запропоновано негайно залишити свято-Покровську парафію, дияконові о. Тихонові Міняйлові було заборонено брати участь у богослуженнях. Я ще, хоч не надовго, залишався на парафії. Надійшла чутка, що попередник о. Михайла Науменка в св. Покровсь- кій парафій с. Куземине о. Михайло Марченко розстріляний. Отець Михайло Науменко переїхав до Зінькова й очо- лив Трьохсвятительську парафію цього міста. Не довго він там працював, ДПУ й тут не дало йому спокою. Він перейшов до с. Тарасівки, а потім — до с. Кротівщини. Кротівщина — це була остання парафія о. Михайла. Тут його влітку 1929 року ДПУ заарештувало й вислало на 10 років до концентраційних таборів особливого при- значення на Білому морі. Ось як пише про це рідний брат о. Михайла Іван Прокопович Науменко: «Концтабір був біля Білого моря, огорожений з трьох боків дротом, а з четвертого прилягав прямо до моря. Найближча залізнича станція до табору — Сорока. В та- борі було 8.000 в’язнів, переважно українців інтелігентів. Помер брат, як і багато інших, при таких обставинах: їх просто голими погнали в лазню, а з лазні теж голими вели в барак. Зробили так з в’язнями тоді, коли лютували найбільші морози. Похворівши деякий час, брат помер... Похований брат на самому березі Білого моря. Мо- гилка покрита камінням. Певно, хвилі морські омивають каміння, яким покрита могила брата. Дружині брата вда- лося одержати дозвіл у Москві відвідати його на засланні, але приїхавши туди, вона живого його вже не застала. Вона, як і майже вся наша родина, жила в тяжких умовах». Прот. М. Явдась «Церква й життя», ч. 1. Чікаґо, Братство ім. митр. В. Липківського, 1962, стор. 11-15. 462 [70] ПРОТОІЄРЕЙ МИКОЛА НЕСТОРОВСЬКИЙ Найперше я згадую про досить поважного настоятеля катедрального Воскресенського собору УАПЦ о. Миколу Несторовського в м. Полтаві. Отець Микола став насто- ятелем собору в 1927 р. До того був настоятелем прот. о. Іван Таран, що після 2-го Всеукраїнського Православного Собору, після усунення владою митрополита Василя, за- лишив пастирське служіння в УАПЦ, подавшись до Мос- ковського університету в науку. Перша моя зустріч з прот. Миколою Нестеровським була в 1925 р., коли я, після висвяти мене Всечесним єпис- копом Юрієм Жевченком, прибув з парафії до Полтави в церковних справах. Тоді о. Микола працював при окру- гові церковній Раді УАПЦ з обов’язками секретаря Ради і благовісника Полтавської церковної округи. В цей перший раз моїх одвідин єпископа Юрія й окру- гової Ради УАПЦ на Полтавщині, особливо я мав пола- годити справу оформлення моїх пастирських документів та одержати потрібні вказівки щодо моєї пастирської ді- яльносте В церковному Управлінні тоді було багато людей: свя- щеників, дияконів та мирян місцевих а також з околиць Полтавщини. Всі мали полагодити церк