Мартирологія Українських Церков Т. 1

овні справи. Всі зверталися до секретаря, який для полагоджень справ вий- шов з кабінету єпископа. То був високий, міцної будови, років 45-ти прот. Микола Нестеровський. Мав він широку довгу бороду, трохи рижувату, з відпущеним довгим роз- кішним волоссям на голові. В моїй пам’яті ще й тепер збереглися його привітні карі очі. На ньому була гарна чорна ряса, що щільно облягала його стан. Широкі плечі його аж до половини спини густо покривало розкішне зо- лотаве волосся. Закінчивши духовну семінарію ще за царських часів, Микола Нестеровський посвятив себе служінню Церкві. З перших же днів відродження УАПЦ в 1921 р. він приєд- нався до неї, став в ряди духовенства української Церкви й служив їй віддано аж до арешту й заслання. Його діяль- ність, вага і вплив на цілу Полтавську церковну округу були поважні. 463 В другій половині 1929 р. Полтавське ДПУ заарешту- вало о. Миколу і засудило його на 8 років концтаборів СРСР. В Полтавському ДПУ я зустрічався з ним на про- гулянках, але за його справу не міг я нічого дізнатись, так само і він про мою, — ми й так знали, що наша вина полягає в тому, що ми є слуги Божі й пастирі УАПЦ. Розпитувати ж теж було незручно, бо досвід слідчого пе- ріоду навчив нас мовчати. Ми навчилися нікому нічого не говорити й ні в кого нічого не розпитувати. Прот. М. Явдась Друкується вперше. — Архів У ВАН ім. Д. Антоновича у США, Нью- Йорк. Уривок із спогадів: прот. М. Явдась «Режим мертвої руки». Спо- гади з життя Української Автокефальної Православної Церкви. Частина II. Оригінал. Машинопис, стор. 40-41. [71] СПОГАД ДОЧКИ ПРО СВЯЩЕНИКА ТИМОФІЯ ПОПОВИЧЕНКА Лихо впало на нашу родину з початком революції, коли по селах «ганяли» банди вершників із червоними опасками, як загони Червоної армії. Наше село було ціл- ком відірване від світу, ніхто не знав, яка де влада... Взимі 1918 року й до нашого села заскочив «карний загін Червоної армії», карати «куркулів» і священиків, бо вони «релігійним опіюмом одурманюють народ». Найвищий начальник прийшов до нас їсти та й дав моїй матері «честноє слово большевіка-комуніста», що вони «гражданіна-попа» не зачеплять. Але скоро, як він тільки пішов «урядувати до Ревкому», прийшли його армійці і забрали батька. ... Принесли його селяни на рядні, збитого шомполами до пів-смерти, непритомного, та ще вручили наказ: якщо до ранку «поп» не сплатить 10.000 рублів контрибуції, то його, хоч і непритомного, розстріляють. Від такої страш- ної смерти врятували його наші добрі селяни, бо за одну ніч зібрали і сплатили потрібну суму. Після тих жахів, панічно тікаючи від червоних, ми по- пали на Кубань. Там батько служив священиком св. По- кровської православної церкви у станиці Ново-Титарівській, 464 поки його, здається, у 1922 році не заарештували, та від- правили до в’язниці у м. Краснодарі (головне місто Ку- банського Краю, до революції Єкатеринодар). Звідти мали направити до Полтави, щоб там його судити, бо, як сказав прокуро