Мартирологія Українських Церков Т. 1

за ст. 54, пункт 10 (контррево- люційна агітація) кожного на 10 років. їх розвезли до далеких північних кутків Московщини: кого — на Колиму, кого — на Печору, кого — на Соловецькі острови та в ліси Архангельщини. Отця Костя було завезено до Архангельська і, як фі- 470 зично здорову ще людину, було послано на постійну важку працю — ладувати непорізане дерево на залізничні плат- форми. О. Кость розповів, що після праці по 12-16 годин на добу, він, знесилений, повернувшися до бараку, хотів лише плакати, молитися та співати. О. Кость був високо обдарованою музичною людиною та мав надзвичайної краси голос — дзвінкий тенор, але такого широкого діапа- зону, що він міг співати й густим могутнім басом. Отже, щоб прогнати тугу за рідним краєм, він частенько співав, а тоді всі в’язні охоче слухали його, а наглядачі — «вох- ровці» (вони ж — сексоти, що слідкували за кожним рухом в’язнів) повідомляли про це в ДПУ. Одного дня, повесні 1932-го року, наглядач сказав о. Костеві не йти того дня на працю, а йти з ним до архан- гельського ДПУ. Ідучи до ДПУ, о. Кость молився в душі до Г оспода милосердного, щоб Він врятував його від усьо- го лихого, бо тоді бувало так, що з тих, кого викликали до ДПУ, мало хто повертався звідти. Слідчий сказав о. Костеві: — Через трі дня ти будеш пєть у нас на вєчєрє! Послу- шаєм твої спасобності! Через три дні з’явилися два гепеушники і відпровадили мене до приміщення ДПУ, де з 10-ої години вечора роз- почався «баль ДПУ»... Отець Кость Шарай повернувся на батьківщину, до сі- м’ї, у 1935-му році. Тоді його дружина, донька та приятелі, що були на «волі», радили йому виїхати десь подалі з України і там нишком сидіти, заробляючи на шматок хлі- ба. Але о. Кость не погодився залишити Україну, — він дотримав тільки ту заборону НКВС, щоб не жити в м. Січеславі й по великих містах СРСР взагалі. Він виїхав з Січеслава недалеко — в село, що при залізничній станції П’ятихатки (в ПО клм. від Січеслава), організував там парафію УАПЦеркви та гарний церковний хор і почав знову служити Богові й своєму народові. Та не довго йому, вірному християнинові, довелося там послужити, бо через декілька місяців НКВС знову заареш- тувало його і ніби «заслало» кудись, з вироком «без права листування», — а тоді це означало, що його закатували й загребли в землю нікому невідомо де. Вічна пам’ять свя- щенномученикові о. Костю Шараєві! І. П. Матюшенко «Церква й життя», ч. 2. Вотербурі, Кони., 1961, березень-квітень, стор. 11-13. 471 [75] ПРОТ. МИТРОФАН ЯВДАСЬ ПРО СВІЙ АРЕШТ І ДОПИТИ УРИВКИ 8 вересня 1929 р. був день, що змінив увесь попередній хід мого життя. Все, що було доброго пережито, враз було відрізано; настала страшна непривітна дійсність та неві- доме жахливе майбутнє. Вкинули мене до в’язниці між чужих невідомих людей нічної пори. Мою душу обгорнув страх, серце неймовірно стукало, у вухах шугало, палали виски. Я безсило, в темряві, опустився на долівку і немов скам’яніли