Мартирологія Українських Церков Т. 1

Я був приголомшений і почував себе так ніби птах, що потрапив у сільце, не маючи ради, що говорити та як себе тримати. Неприємно мені було, що той лист потрапив до рук агента ДПУ. В мене при тому промайнула тривожна думка: «Де, коли та при яких обставинах міг бути перехвалений той лист?» Я собі міркував: «Якщо лист було перехвалено в селі Підвисокому, то ще невелика біда, — я буду відпо- відати сам за себе, але якщо цей лист відібрано в уже 473 заарештованого отця Артамона, — це зробить йому багато прикростей»... І далі я виплутувався в своїх здогадках: «Якщо б отець Артамон одержав мого листа, а з ним було заарештовано і його, то певно, що лист був би при справах отця Артамона... А до того, лист не міг так скоро мене нездогнати й потрапити до моїх справ»... За всіма моїми думками не можна було приховати мого хвилювання. Досить тривалу мовчанку порушив слідчий ДПУ. — Чи є у вас з собою якісь документи? — запитав він мене. Хоч я сказав, що всі мої документи були - відібрані в день мого арешту в с. Підвисокому, слідчий цьому не повірив, але сам поліз до моїх кишень і витяг звідти «блок- нот», сказавши: — Я й знав, що ви говорите неправду... — Бо то не є документ, — відповів я. — О, це дуже важливий документ, — виголосив він, переглядаючи написане в «блок-ноті», — що це за цифри? Де ключ до цієї шифрованої грамоти? Працюючи на парафіях, я не мав користування такого українського Євангелія, яке б мало показник читання на кожний день і неділю. Щоб не плутатись і не питати що- разу в священиків-собратів, я й переписав собі такий по- казник в окремий «блок-нот» і завжди мав його при собі. Я пояснював це слідчому. Але слідчий мені не повірив і взяв цей «документ» для вивчення. Після цього він покликав вартового, наказав йому взяти мене та покликати на допит іншого. Не пройшло й години часу після допиту мене агентом ДПУ, як на порозі нашого коридору, з’явився Уманський єпископ УАПЦ Вчс. о. Микола Карабіневич. Він швидко, рішучими кроками пройшов повз мене. Я хотів було під- вестись і вшанувати його поклоном, але вартовий збагнув мій намір, раптово підійшов до мене й наказав не рухатись. Години зо дві сидів єпископ Микола в кабінеті слідчого. Нарешті його було звільнено. Яка була розмова в нього з представником уряду, — таємниця. Але єпископ вийшов звідти схвильований. Він широкими кроками ішов кори- дором, а порівнявшись зі мною, зденервовано, хриплим голосом промовив до мене: «Не можна так робити... Прий- шли до мене й нічого мені не сказали»... Але вартовий в брутальний спосіб випровадив єпископа Миколу за двері, на вулицю, не давши йому договорити. «Що б це значило?» — подумав я, образившись на єпис- копа, але потім, як добре подумав, — відкликав образу. 474 А справа виглядала так: коли я прибув до Умані, про- сити в єпископа Миколи парафії, то замовчав тоді перед єпископом про те, що органи ДПУ вислали мене в адмі- ністративний спосіб із Зінькова та що коли я знімався з о