Мартирологія Українських Церков Т. 1

Такі розмови почув Фотій і під їх вражінням, а може й просто із бажання покататись на річці Богові в час її великої повені, взяв свого братіка Лаврентія 4-х років (сам він мав 12 років), сів у човна, відіпхнувся від берега й течією понесло човна вниз по річці. На березі не трапилось нікого, і як не кри- чали, як не плакали хлопці, їх ніхто не врятував. Щось із сутки несло їх водою і нарешті прибило до берега. Вони вийшли на беріг і опинились в безлюдних 495 степах Поділля. Вони пустились шукати якоїсь оселі, бо вже дуже зголодніли, і натрапили на чабана з отарою овець. Він їх нагодував і показав їм шлях до села. От вони й пішли по селах просити милостині. Фотій уже вмів чи- тати, писати, співати і навіть на скрипці грати, вчив уже і свого брата, і в якомусь селі дяк прийняв їх до себе за піддячих; там вони й прожили кілька років в тяжких злиднях. Аж трапилось так, що треба було пан-отцеві того села послати рапорта до митрополита в Київ, треба було його скласти, гарно переписати, і от в цій справі Фотій оказався найбільш дотепний — склав, художньо переписав рапорта, і його ж самого, як розбитного, сміливого хлопця послали з цим рапортом до Києва. Він запевно взяв із собою і брата. Митрополитові брати подобались, і він залишив їх у себе в хорі й канцелярії. Згодом митрополит дав Фотію грамоту, щоб він шукав собі панну з парафією і став там за священика. Він знайшов таку панну коло Уманя в с. Дмитрушках, одружився з нею і став там священиком. їх син Костянтин і був мій батько, що довго священствував на Липовеччині, як і я, був спочатку настоятелем у Липівці. Так чудна пригода перенесла нас з Липи галичанської до Липівця українського. ... Про наших братів, що на засланні, відомостей не маємо. Зокрема про М.В. Хомічевського вже кілька років нічого не відомо. ... Нічого друкованого з приводу мого 70-ліття не над- силайте, бо до моїх рук воно не дійде, хоч і як бажав би його мати, як і Ваш часопис. Київ, 10. IV. 1934 р. Що відносно різниць між католицтвом, уніяцтвом і т.п., то запевне спростовувати ці різниці варто, але я га- даю, що пора вже нам, християнам різних Церков, звер- нути головну увагу не на те, що нас роз’єднує, а на те, що з’єднує, не на те, що було і є в них недоброго, а на те, що є в них доброго; пора б уже дбати про загальне братер- ство й повагу у Христі незалежно від різниць, що виникли в житті. Тоді може б і самі різниці не такі б уявлялись прикрі. ... Служби, про яку Ви просите, на жаль, вислати Вам не маю змоги. Паперу, що Ви пишете, ще не одержав, 496 мабуть дорого стане. Папір, хоч не досить доброї якости, я тут здобуваю. Покищо з екскурсантів, про яких Ви пи- шете, в мене нікого не було. Цікавого в нас мало. В Києві залишилось до сьогодні ще тільки дві українські парафії — на Подолі в Успінському соборі (паритетна з слов’янами) і на Солом’янці. Небіжчика Платона митр, я добре знаю. Ой, залив він нам сала за шкуру, коли ми тількищо почали відбудовувати с