Мартирологія Українських Церков Т. 1

и Євангелій Страстів Христа за все людство, — страждання наших найлучших синів і дочок України, знущань над ними катів. П’ятниця — винос Плащаниці. Урочиста тиша — Плащаниця в квітах, чергування вдень і вночі. Страждання за всіх людей — увесь світ. Страта наших героїв — мучеників. Субота — похорон. А де могили наших страдників, рідних, близьких, ві- домих і тисяч невідомих? Хто їм співатиме похоронні пісні («Не ридай, моя мати»!). Хто оповиє їхні тіла «плащани- цею чистою»? Хто покладе китицю пахучих квітів — ем- блему чистоти їх намірів і життя — і пахощі подивугідні їхнього геройства і смерти? Тут, тут коло гробу Господ- нього, ми їх оплакували й схиляли свої коліна з глибоким жалем і пошаною безмірною. Але Воскрес Христос. Не вмре, не загине безслідно творча сила їхнього життя, страждання без сліду не зали- шиться! В боротьбі й стражданні кращих братів відродить- ся, оновиться, наша Україна і заживе вільним щасливим життям нових поколінь!.. Згадувала я, стоячи в Церкві, у Великодню ніч, як прой- шла та Великодня Ніч двадцять років тому! Згадую й зараз ті переживання, бо вони у мене й зараз і завжди тремтять, і Вам, дорогий брате, учень Володимира Му- сієвича, хочу написати про це, бо по листах, таких щирих, бачу, з якою любов’ю, вдячністю й глибокою пошаною Ви згадуєте Володимира Мусієвича. Тому відчуваю, що напи- сане мною про події 30-го року Ви сприймете не байдуже, а як дорогий спогад про вчителя. Про це я не говорила й не писала нікому, бо це нікому «не болить», — а так собі 530 ділитись переживаннями болючими я не звикла та й для чого? А з Вами поділитись у мене є потреба. 20 років тому... 1930 рік. Процес СВУ, що продовжу- вався майже два місяці в оперовому Харківському театрі. Виголошення остаточного приговору — «вирок» якраз в Пасхальну Ніч... Від 11-ої до 12-ої години Святої Ночі вони читали цей вирок, насолоджуючись сатанинською помстою, що пристосували свої «10-8-5 років суворої ізо- ляції» — замість нашого — «Христос Воскрес!», що чуємо ми о 12-ій годині щороку. 10 років замість розстрілу!.. Я тоді в Харкові була, була присутня в залі судовій... Ми з Володимиром Мусієвичем зустрілися поглядами за- німілими. Після вироку прощатися нам не дали, — їх зараз вивели в безвість... А ми? А я?.. Пішла сама (хотіла бути одна) в нічну безодню (друга година ночі) по Хар- кову, не пам’ятаючи кудою йшла, — але по дорозі десь зустрілась освітлена церква... Я зайшла... Всеношна Вели- кодня... «Христос Воскрес!» співають... У мене в душі його, того співу, немає... Вона мертва, німа... Так в сльозах десь у куточку приткнулась й простояла до світанку... Так таки з церкви не вийшла, найшла собі пристано- висько, якийсь Божий захист!.. І це не без Божого на- правлення на шляху своєму, такому безпорадному, тем- ному, я зустріла Божу Церкву... І хоч своєю думкою не могла поєднатися з радісним «Христос Воскрес!», але щось подіяло на скорботну душу, бо воскресла надія, що 10 років пройд