Мартирологія Українських Церков Т. 1

уть же колись?! Одна слабенька, але вперта й світла надія, ота тоненька срібненька ясна ниточка привела мене до думки й цілі життя, що я мушу з цим лихом боротися, щоб допомогти, полегшити пережити отих «10 років», що це мій святий обов’язок тут «на волі»... І це я сприйняла всією душею й серцем (ясно це викристалізу- валося потім), діяла я як могла, як серце диктувало, діяла бадьоро, з енергією і упертістю: листи, записочки, передачі великі й маленькі (на вигляд — нікчемні!), книжки, нарешті — побачення, хоч короткі, хоч в присутності «свідка», але все це давало велику утіху на скінчення мук ув’язнення... Я була зв’язкова з світом, з волею, з Христовою наукою... Я бачила (по листах його), що поміч моя підбадьорює його сили. О, цей струм, що я старалась йому дати, зберігав його душу від розпаду, зберігав від душевного заломання... 1950 рік ще на чужині. 18. VI. 1950 Олена Чехівська 531 Другий спогад — розповідь Олени Чехівської про відвідини и чоловіка у 1936 році — записав з її слів Федір Бульбенко. (Уривок.) В цих тяжких в’язничих умовах єдиною втіхою для Володимира Мусієвича було святе Євангеліє. Він так уваж- но й захоплено читав цю святу книгу, що забував про оточення в камері... Тоді я бачилася з Володимиром Мусієвичем [1936 рік] і він розповідав мені, що подорож із Ярославля до Соловок була довга і тяжка. За весь час тієї подорожі всіх в’язнів тримали на голодному пайку, годували оселедцями і не давали води. На Соловках теж тримали на голодному пайку. Розповідав він і про те, що коли він одержав ті пакунки, які я два роки перед тим посилала, то він ділився з голодними в’язнями. Ті в’язні відчували якусь ласку, що впала на них, як манна з неба. Вони були раді тій вістці з волі і тому, що за них хтось піклується. В ізоляторові Саватієво (Соловки) було краще, аніж в Ярославському політізоляторові. Там камери були сухіші, вікна без ко- зирків. Бачили в’язні небо, сонце, озеро, оленів і качок. Гуляли одну годину на добу. Це було так до єжовщини. Після того умови ув’язнення були жорстокими. Було забо- ронено приймати пакунки, приймали тільки гроші. Було поставлено на вікнах козирки. Володимир Мусієвич писав мені, щоб побачити небо, треба лізти на нари. В камерах було повно в’язнів. В 1937-му році Володимирові Мусієвичу було подвоєно термін ув’язнення. Мене повідомлено, що йому подвоєно термін ув’язнення і вислано в далеко-східні секретні полі- тичні табори без права листування. Після цього зв’язок з ним перервався. 4 квітня 1965 р. Олена Чехівська, передчуваючи близьку смерть, написала інтимну «сповідь», в якій вона серед іншого розповідає про марні зусилля довідатися про долю свого чоло- віка і про свій вихід на еміграцію, в надії, що він чудом вряту- вався і опинився закордоном. (Першу частину «Сповіді», в якій висловлено дуже особисті почуття, пропущено.) ... Я осамітнена давно вже, замкнулася ще після перших глибоких потрясень, смертельної втрати єдиної донечки, але тоді