Мартирологія Українських Церков Т. 1

ли організувати різні товариства «опєкі кресуф всход- ніх» й допомагати поліції нищити українців. На зібраннях місцевих поляків оголошувано такі ухвали: «1. Наука релі- гії у школах для православних дітей повинна провадитися польською мовою; 2. Богослуження в церквах повинні від- правлюватися також польською мовою; 3. Це також від- носиться до мови проповідей; 4. Свята у православних повинні відбуватися згідно з новим стилем»; і т. д. Так, 3 квітня 1938 р. у с. Савині місцевий ксьондз Зиґ- мунд Ґжиґожевскі та пару місцевих поляків, як Г. Войцє- ховскі й Ф. Філіповіч, улаштували віче, на якому домага- лися розібрати православні церкви, змусити священиків служити й проповідувати по-польському та виселити міс- цевого православного священика. Коли дехто з-поміж зі- браних не хотів погодитися на ці постанови, то їх змусили мовчати, кажучи, що це на приказ вищої влади і що «там на горі ліпше знають», що треба робити. В польській холмській газеті «Хроніка Надбужаньска» з 10. IV. 1938 р. у передовій статті уміщено заклик, де м. ін. читаємо: «Домагаємося польських духовних православних на терені нашого повіту, польських казань в православних церквах... Домагаємося ліквідації замкнених церков, які своїм існуванням перешкоджають добрим зносинам римо- католицької людности і людности православної...». В деяких повітах, як нпр. в Білгорайськім, представники влади з подібними резолюціями (в березні й квітні 1938 р.) ходили по хатах православних й змушували їх підписувати. До священиків з’являлася поліція й грозила найтяжчими карами, якщо вони й надалі будуть проповідувати по-укра- їнському й відправляти служби Божі за старим стилем. Одночасно почали опечатувати т. зв. «доми молитви», т. є. хати, що їх православні побудували (не отримавши дозволу на відкриття церкви) спеціяльно для того, щоб так збиратися на молитву. В самому Білгорайському повіті запечатано тоді доми молитви у сс. Біщі, Липинах, Княжполі, Хмільку, Замку й ін. Це сталося саме у Великий Піст. Православні збиралися 561 на молитву на снігу, біля запечатаних домів, благали владу дозволити їм молитися, але у відповідь чули лише на- смішки... Ця праця польонізації богослужень продовжувалася увесь 1938 й 1939 р. Пізніше, коли в літі почали валити церкви, то повітові староства явно казали українцям, що можна ще врятувати церкви від зруйнування, якщо свя- щеники пічнуть відправляти й проповідувати по-польськи. Ще більше: такий напр. томашівський староста, Казімєж Вєляновскі навіть видав священикам наказ проповідувати тільки по-польськи. Духовенство тоді зовсім стрималось проповідувати. Але до церков приходили поліцаї й тайні агенти й вимагали таки проповіді по-польськи. І це робили не тільки по глухих селах, але й в містах, напр. у Холмі. Коли пред- ставники духовенства виясняли грубешівському старості С. Маркові, що проповідь в польській мові відстрашує людей від церкви, то староста відповів: «А це значить, що їм не потрібно церкви». А