Мартирологія Українських Церков Т. 1

ославні набрали ще більше сили у виявленні своєї душі і непохит- ности своєї віри. Так ми сприймаємо наш смуток, як Божий іспит для нашого удосконалення, бо терпимо не як розбійники або злочинці, не як ті, що стараються чуже забрати, а терпимо як християни і прославляємо Бога за таку честь (1 Петра, 4, 15-16). І тут ми висловлюємо той гіркий наш смуток перед лицем вищої влади християнської Польщі, що така страш- 565 на несправедливість, з потоптанням Христової правди і любови, сталася нам — християнам в християнській країні. Варшава, 16 липня 1938 р. Смиренний Діонисій Митрополит Варшавський і всієї Польщі, Смиренний Феодосій Архиєпископ Віленський і Лідський, Смиренний Олександер Архиєпископ Поліський і Пінський, Смиренний Олексій Архиєпископ Волинський і Крем’янецький, Смиренний Савва Єпископ Гродненський і Новогрудський, Смиренний Симон Єпископ Острожський, Смиренний Полікарп Єпископ Луцький. Опубл. у кн.: Євген Пастернак «Нарис історії Холмщини і Підляшшя». Вінніпег-Торонто, Інститут дослідів Волині, 1968, стор. 399-400. 566 [85] ПОДІЇ НА ХОЛМІЦИНІ І ПІДЛЯШШІ — З МАТЕРІЯЛІВ, ЗІБРАНИХ ПОСЛОМ СТЕПАНОМ БАРАНОМ Степан Баран, посол-українець до польського Сейму, був одним з численних українських громадсько-політичних діячів, які виступили з протестом проти брутального нищення пра- вославних церков на Холмщині і Підляшші. Про те, що діялося в той час на цих страдницьких землях та про свої заходи в обороні православних він розповідає у своїй праці « Митрополит Андрей Шептицький, життя і діяльність». Автор наводить також текст послання в справі подій на Холмщині, що його видав митрополит Андрей. Оргія нищення церков під проводом повітових старостів і польської державної поліції дійшла свого вершка головно на весну і в літі 1938 р. Остаточний білянс православних церков на Холмщині й Підляшші такий: дня 1. VIII. 1914 р. було там усіх православних церков 389, а дня 1. IX. 1939 р. всього 51. Поляки забрали для себе 149 православ- них церков і перемінили їх на римо-кат. костьоли, а 189 православних церков зовсім збурили, або просто спалили. Бурення церков відбувалося пляново і систематично при помочі спроваджених польських робітників та під догля- дом і охороною польської державної поліції. Діялось це при розпучливому плачі і голосних лементах місцевої української православної людности. Польські робітники виносили з церкви церковні образи, книги, ризи та іншу церковну утвар, скидали те все на купу і щойно тоді при- ступали до бурення церкви. При цьому нищили нераз ста- рий цвинтар біля церкви та церковну огорожу, зрізували дерева і всю площу зрівнювали з землею та засівали тра- вою, щоб по церкві не залишити ніякого сліду. Бували випадки, що робітники приїжджали не тільки з поліцією, 567 але ще й із поліційними псами, щоб відганяти православ- них селян і селянок від церкви. При нищенні церков не щаджено і тлінних останків православних, що їх викиду- вано