Мартирологія Українських Церков Т. 1

орального боку не можна виправдати і української людности, що захопила собі храми шляхом насильства. Голова Ради Мороз спиняє промовця, заявляючи, що останніми своїми славами він ображає українських право- славних парафіян. Яструбецький відмовляється від закін- чення промови. М. Мороз : Я пропонував би д. Яструбецькому відвідати єпископа Назарія і повідомити, що справа української Цер- кви в Києві є церковною справою цілої України і через це пропонувати йому зняти заборону і почекати, що скаже майбутній Собор. Всеукраїнська Православна Церковна Рада — організація не політична, а церковно-культурно- освітня і не є вона справою кількох душ, чи невеликого гуртка людей, а справою великої кількости українського культурного і свідомого громадянства, що має певну мету і йде до неї. Д. Яструбецький каже, що ми ніби нехтуємо інтересами людности; дійсно нехтуємо, але не там, де гадає д. Яструбецький. Нехтуємо дійсно тоді, коли людність звертається до нас з проханням дати їй Божу службу на український мові, ноти, церковної літератури тощо, а ми відмовляємо. Бо що ми їй можемо дати? Замість творчої ділової роботи ми лише говоримо, говоримо. Ми хотіли бути в згоді з єпископатом, але що ми побачили? Він не хотів зрозуміти бажань нашої людности, не захотів з па- нуючих високостів спуститись до народу. О. П. Тарнавський: о. Яструбецький дивиться на всю справу надзвичайно формально. Але ж треба розуміти той час, в який ми живемо. Зараз розбурхано народне життя, і воно абсолютно не рахується ні з якими формальностями. 59 Зараз ставитись формально до будь-якої поважної справи неможливо, бо життя нищить всі формальності. В даному разі, в питанні щодо відношення людности до заборони українських панотців — формальність каже одне, а життя вустами людности — зовсім інше. Наприклад у Дніпро- союзі людність страшенно обурилась, коли дізналась про заборону і стала зовсім не на ту точку погляду, на якій стоїть о. Яструбецький. Ми вживали всіх можливих захо- дів, аби зліквідувати наші погані відносини з єпископатом, але все було марним. Єп. Назарій видав заборону зовсім не через те, що до нього не прибули, коли він закликав, бо заборонив навіть таких панотців, яких і не кликав, а через те, що його штовхнули на цей вчинок Трегубов і К°, що роблять свою політику за його спиною. Не даремно о. Потєхін казав: «Єпархією править не єпископ Назарій, а Трегубов, Назарій же є лише дерево з прапором». Кажуть, що ми у когось відняли храми, але ж вони ніяким парафіям не належали. Казали про якусь «общину» при Петропавлівській церкві, але в дійсності там ніякої общини не було і через це храму ні в кого було віднімати. Розпорядження єп. Назарія передає нам єпархіальна Рада. Але ж ми, українські панотці, не визнаємо її від самого обрання, бо знаємо, що складається вона з осіб — най- гірших в російському духівництві. А проте вона жонглює іменем єп. Назарія. Мені здається, що сам єп. Назарій знає не все, що треба, в противному р