Мартирологія Українських Церков Т. 1

азі він робив би, можливо, зовсім інакше, бо все ж таки він має хоч трохи розуму. Ми в своїй діяльності йдемо шляхом відомим кожному, не ховаємо ні перед ким своїх замірів і тому всі, хто цікавиться по щирості нашою справою, знають куди ми йдемо, знають нашу кінцеву мету. І ми бачимо, що людність дійсно йде за нами. А чи знає д. Яструбецький, чи піде селянство за єп. Назарієм? А я напевне знаю і скажу: Ні, не піде. Отже, я пропоную Раді, не відсуваючи, вирішити конкретно: Чи служити українським панотцям, чи зачинити церкви? А людність от що каже, в чому мо- жемо пересвідчитись. Далі оголошується листовна заява співробітників Дні- просоюзу за 167 підписами, в якій вони закликають україн- ське духівництво не сходити з своїх позицій... О. В. Липківський: Коли б я знав, що дійсно хотять лише усунути з дороги Липківського, Шараївського, Тар- навського і інших, я і мої колеги враз би одійшли набік, але ж тут іде боротьба межи нашою людністю і єписко- 60 патом, і останній хоче покладенням на нас кари вдарити по людях, щоб спинити наш церковний рух. Єпископат хоче цим сказати, що не він для людей, а люди для нього. Доки не звалиш оте старе дерево, що на ньому теліпається прапор старовини, доти воно не впаде само, а той поганий прапор все маятиме. Треба ж врешті все дерево пхнути. Д. Яструбецький журиться, що з формального боку ми винні, але ж усім відомо, що формалізм московської влади зни- щив дощенту Церкву українську, а Церкву російську теж довів до цілковитого розвалу. Отже, моє глибоке переко- нання: щоб відродити нашу Церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської цер- ковної влади. Ми, українські панотці, знали, що з цим єпископатом розрив неминучий. Далі ми знали, що і самий розрив зробить єпископська влада — і ми не помилилися: так сталося. За що ж нас заборонено? Чи ми розпусники, п’яниці, злодії і т. ін.? Ні, єпископат заборонив нас за те, що ми йшли з людністю до визволення Церкви. В цьому питанні між людністю і єпископатом лягла величезна прірва. І от, як же нам панотцям поставитись до покла- деної на нас кари? Інакше кажучи, з ким нам в цей рішучий момент іти — з нашим народом до будування зруйнованої Церкви, чи з руйнівником цієї Церкви і нашого церковного руху — єпископатом? Ми вибрали перше. Тепер черга за людністю, за вами, члени Ради — як ви скажете: чи ми повинні підлягати єпископатові (окремі вигуки: ні в якім разі не підлягати!) чи ні, так і буде. Скажете — служити, ми не звернемо жодної уваги на єпископат і служитимемо. Папа Афанасопуло: Я радив би панотцям не служити, залишивши церкви відчиненими. Це викличе велике обу- рення серед всієї нашої людности, і це обурення в якійсь формі виллється. Я певен, що яке б не було бажання на- шого багатотисячного громадянства, єпископат не зможе не рахуватись з ним. М. Мороз: На мою гадку, ми не повинні ні в жодному разі робити так, як радить попередній промовець. Я гадаю, що коли б так було зроблено,