Мартирологія Українських Церков Т. 1

ени церковної Ради повинні в найближчі дні відговітись, аби тим самим довести свою щирість і при- хильність до рідної Церкви. Г олова М. Мороз Секретар ( підпис ) 63 [ 13 ] ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОКЕФАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Лист перший ВПЦР від 5 травня 1920 р. з'ясовує історію церковних подій на Україні після революції 1917 року, зокрема ворожого ставлення російського єпископату до українського церковного руху, як тло до проголошення Радою автокефалії і соборноправности Української Православної Церкви. ВІД ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ РАДИ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ГРОМАДЯНСТВА Лист перший Дорогі брати та сестри України — діти Православної нашої Церкви! З давніх давен український нарід має одну прикмету, покладену в основу його натури, це — незламану при- хильність до волі та незалежности. Ця його прикмета ціл- ком виявилась і в справі будування устрою своєї Церкви. Оскільки відомо, від початку на Україні християнства і аж до прилучення її до Московщини, протягом біля 600 літ, українська Церква не знала над собою чужоземного ярма — була фактично автокефальною — перебуваючи лише в деякій мірі в духовній підлеглості Царгородським патріар- хам. За прикладом перших християн, українська людність вибирала собі духовних владик і панотців і сама ж через своїх обранців, що складали духовні Собори, керувала всі- ма церковними справами, тобто була соборноправною. Беручи живу і безпосередню участь в церковному бу- дівництві, український нарід досить повно виявив свої на- 64 ціональні здібності в різних ділянках церковно-громадсько- го побуту: в будуванні храмів, шкіл для народу і утворенні досить високої культури і освіти, в установленні різних звичаїв і обрядів, з якими відбувались свята і відправи Божих служб, в спорудженні чудових церковних співів — дійсних зразків богонадхенної творчости і т. ін. Тому і всі тодішні відправи Божих служб являли з себе справжні акти єднання людности з Богом, а Христові заповіти гли- боко проймали народне життя. Але після прилучення України до Московщини, духовна влада останньої, за допомогою влади цивільної шляхом заборон, заслань, насильств і терору, крок за кроком ска- сувала не тільки незалежність і соборноправність україн- ської Церкви, а майже і все те в ній, що мало на собі хоч які будь прикмети національної творчости, властивої укра- їнському народові. Дуже сумні наслідки для української Церкви мало оте московське господарювання: нарід було цілком усунено від порядкування церковними справами, а керівництво ни- ми перейшло до владик-чужинців; на парафіях посіли в більшости чужі народові, а то й просто ворожі йому, при- значені владиками, панотці; замість живої української мови та мови слов’янської з українською вимовою, заведено в Церкві мову мертву слов’янську з вимовою московською, українському народові зовсім незрозумілу; заборонено від- прави Божих служб з стародавніми обрядами та звичаями, а також українськ