Мартирологія Українських Церков Т. 1

і співи і т.і. Таким чином, українську Церкву поволі було обернено на пустиню велелюдну, де з одного боку нарід, а з другого чуже йому духівництво, замість духовної єдности являли з себе два ворожі табори. Інакше кажучи, живу Церкву було забито і Дух Божий відлетів від неї. Історія українського народу дає багацько прикладів ге- роїчної боротьби його за свою Церкву, і ідея визволення Церкви з чужоземної московської неволі і повернення їй всього того, чого вона була позбавлена, ніколи не вмирала серед кращих його синів. 1917 року, коли впали пута самодержавного москов- ського царату, на який головним чином спиралась вища духовна влада, та ідея стала провідним гаслом для певної частини укр. духівництва і інтелігенції, заходами яких і було скликано т.з. Всеукраїнський Церковний Собор. Але через інтриги та шахрайства московських владик той Собор зробив лише шкоду українській Церкві, чим цер- 65 ковний рух на деякий час навіть було спаралізовано. Але вже весною 1919 р. рух прокинувся з новою силою, голов- ним чином серед народньої інтелігенції та робітництва м. Києва, і незабаром охопив широкі верстви людности, як великих міст — Полтави, Кам’янця, Одеси, і ін., так і багатьох сіл України, маючи своїм гаслом автокефалію і соборноправність. У м. Києві та його околицях церковний рух зразу ж набрав організованих форм: людність почала засновувати на зразок стародавніх українських братств українські па- рафії, які потім об’єднались у Спілку, а Спілка для керу- вання церковними справами утворила Всеукраїнську Пра- вославну Церковну Раду, в яку ввійшли представники всіх об’єднаних парафій. Київські парафії, розпочали українські відправи Божих служб. Оскільки дозволяли умови і обставини часу, в цих парафіях українська людність почала відновляти свій ста- родавній церковний устрій: встановила обрання причетів, завела до вжитку у відправах українську мову і спів, від- новила також український обряд і звичаї і т. ін. Всеукраїнська Церковна Рада розгорнула широку діяль- ність по організації і упорядкуванню українських парафій і керуванню ними, по перекладу на українську мову бого- службових книг, покладенню на ноти перекладених співів, контактуючи таким ладом всі ділянки свого церковного життя. І от, певне нема тепер на Україні такого кутка, де б людність не чула про те, що майже на протязі цілого року в київських святих храмах — катедральному соборі св. Софії, соборі св. Миколая, церкві св. ап. Андрія Перво- званного і інш. лунає слово Боже і свята молитва на рідній, живій українській мові, ллються хвилі богонадхненого спі- ву і людність, відвідуючи ці храми, молитовно лине серцем до Живого Бога. Лише в животворчих українських від- правах Божих служб, українська православна людність знаходить для своєї душі справжню духовну поживу. Провадячи в такому напрямку свою діяльність, україн- ське православне громадянство, керуючись заповітами Свя- тої Апостольскої Церкви, зовсім не мало на меті відокрем