Мартирологія Українських Церков Т. 1

к виконуєш свої обов’язки при виборах у Верховну Раду! То ти так служиш для працюючого народу? Чи ти спитав мене, старця, про моє здоров’я — чи не хворий я? Чи може по старості літ нездужаю я? Так не працюють у Радянському Союзі! Геть звідсіля!» — і владика Полікарп зачинив перед його носом двері. Посланець з виборчої комісії пішов. «Минуло півгодини, і бачу, — продовжувала паніматка, — іде ціла юрба: двоє несуть виборчу скриню, один несе конверти, ще один виборчі картки, ще інший — зошит з реєстром виборців. Тихенько входять в коридор і один з них тихенько стукає в двері єпископа Полікарпа. Довша павза. Далі двері відчиняються і в дверях пока- зується фігура єпископа Полікарпа. Всі низенько кланя- ються і запитують майже хором: „Як ваше здоров’я? Як ви себе почуваєте? Може ви хочете голосувати? Може ви хочете свій голос віддати за якого-будь кандидата до Вер- ховної Ради?”. Владика Полікарп похвалив їх ввічливість, подякував їм за те, що прийшли й відвідали немічного 640 старця, і, взявши виборчу картку, вклав П в конверту й, не дивлячись на неї, вкинув до виборчої урни. Після цього члени виборчої комісії довго шаркали ногами, і, дякуючи владиці, тихенько вийшли з помешкання». На докір паніматки, що своєю явною демонстрацією владика Полікарп наражає себе на велику небезпеку, вла- дика весело відповів: — «Українському владиці іначе й не годиться. Петлюрівського духу з мене ніхто вже не вид- мухне, а для таких у більшовиків один кінець: амба (роз- стріл), або на Сибір. Краще ж вмерти з випростованим хребтом, ніж у три погибелі зігнутим». Митрополит Миколай комунікувався з духовенством виключно телеграмами, що майже ніколи не практикува- лось за часів Польщі. Тим то ті перші митрополичі теле- грами в ті тривожні часи старших віком деканів часами так налякували, що були випадки глибоких знепритомнень і сильних нервувань, коли ті телеграми доставлялись пош- тою вночі. Так саме трапилось з моїм дядьком о. К., якого ледве нашатирем відтерла його паніматка. На 1. І. 1941 року, з наказу митрополита Миколая, всі декани надіслали до його канцелярії клірові відомості кожної парафії. Були парафії, що і не функціонували з браку священиків: дехто, страха ради юдейська, залишили парафії й пішли учителювати, чи бухгальтерувати, а декого вже вивезли на Сибір, як оо. Саковича з с. Баєва; Чайков- ського з Млинова та інших. Старих дяків по парафіях майже не залишилось: пішли учителювати, чи на інші якісь праці. Разом з тим трапилось і таке, що на Великодні свята деякі священики одержали духовні нагороди від Московської патріярхії, підписані патріяршим митрополи- том Сергієм. Треба тут зазначити, що за тогочасної московської оку- пації точно-усталеного поділу на єпархії не було переве- дено. Терени ті мінялись. Мінялись і титули правлячих та вікарних єпископів. Так, митрополит Миколай (Ярошевич) появився на Волині, як архиєпископ. Пізніше титуловано його митрополитом, а ще пізніше Луцьким і Волинським е