Мартирологія Українських Церков Т. 1

я Великодніх свят у Москві, але ця тема зразу ж якось обірвалась і змінилась. Митрополит Миколай по- чав мені казати різні «компліменти»: що я гарно відправ- ляю богослуження, що я людина культурна, освічена, що мені не місце в сільській парафії і зразу запропонував мені місце настоятеля парафії у Львові, Станиславові, Коломиї і Тарнополі. Я, зробивши великі очі, здивовано запитав митрополита: — Кого ж я там буду пасти і яка ціль мого призначення до того чи іншого із згаданих міст? — Митрополит від- повів: — Місіонерська, навернення галичан на православіє. Мене це страшенно обурило й здивувало, чому щиро й з почуттям відповів: — Владико! В той час, коли йде боротьба проти релігії взагалі, коли ведеться найактивніша боротьба проти Бога, коли хочуть з серця людського вигнати все святе і Бога, — не час на такі місії, на які ви мене хочете посилати. В нинішній тяжкий для віри Христової час, мені не тільки греко-католик брат, але і католик, лютеран, англіканець чи іншого ісповідання християнин, а навіть, юдей, якщо він вірить у Бога. Нахмурилось чоло московського митрополита, очі по- мутились, вигляд лиця його зробився страшний. Коро- тенька павза. Митрополит встає, і я почув гнівне і грізне його слово: — Нам з вами не по дорозі. Ми з вами мислимо різ- ними категоріями. Бог вас благословить. Візита ваша скінчилась. Я встав і хотів взяти благословення. Не дав, замахав руками. Я почав виходити з його кабінету. Не пішов навіть мене випровадити. Тієї ночі по моїй тій візиті, я ночував у єпископа Полі- карпа. Оповів владиці Полікарпові про все, як то було. Ви- слухавши уважно мене, владика Полікарп зі смутком ска- зав: — Тепер, о. Леонід, бережіться. Це вам дурно не прой- де. Минуло три тижні і я вперше довідався про боротьбу старих місцевих комуністів із-за моєї особи. Місцеві мене 643 боронили, приїжджі настоювали вивезти мене на Сибір. Про це мені оповів, плачучи, бувший мій церковний ста- роста, людина ще нестара, років у той час 32-35, який особисто був на сесії сільських голів у районі і сам чув цю сварку із-за мене на цій сесії. Місцевий комуніст, бувший матрос з «Аврори», пригрозив навіть приїжджим, що як мене зачіплять, він з товаришами буде писати до Сталіна. — Хоч вони вас оборонили, — закінчив староста, — але не надовго. Все одно вони з вами розправляться. Секретар місцевої сільради, бувший секретар ґміни, поляк, людина інтелігентна, все намовляв мене, щоб я кудибудь утікав, бо за мене щодня питають суддя, про- курор і секретар райвиконкому. Тікати в ліс не було ба- жання, кудись виїхати не міг, бо всюди контроля доку- ментів. Настрій тому мав страшенно тяжкий... Насушили сухарів два мішки. Приготовили пару кар- бованців на дорогу. Старався в хаті держати ризи й слу- жебник. В той спосіб готувався на далеку примусову подо- рож в Сибір, віддаючись цілковито волі Божій. Дня 15 червня 1941 року в Луцькому катедральному соборі мала відбутись хіротонія в єпископи архиман