Мартирологія Українських Церков Т. 1

дрита Веніямина (Повицького), якого Москва призначила прав- лячим єпископом Пінської єпархії на місце архиєпископа Олександра (Іноземцева), звільненого Москвою. Архиєцис- коп Олександер був членом Священного Синоду і Собору Єпископів Автокефальної Православної Церкви в Польщі. Він не підписав деклярації зречення автокефальности та прилучення його єпархії до Московського патріархату і також не поїхав на поклін до Московського патріяршого престолу, митрополита Сергія. В згадану неділю я в себе, в парафії, богослуження не відправляв, а ще напередодні приїхав до Луцька з тим, щоб бути в церкві на хіротонії мого давнього знайомого архимандрита Веніямина (Новицького). Перебуваючи в Луцьку, я завжди ночував чи у владики Полікарпа, чи у свого колеги по Житомирській духовній семінарії — сот- ника Івана Р. На цей раз, знаючи, що владику Полікарпа відвідає архиєпископ Олексій (Г ромадський), не турбував я владики Полікарпа своєю особою, а пішов ночувати до згаданого колеги. Там застав я і архимандрита Веніямина, який мав завтра прийняти єпископську хіротонію. Ми з’їли спільну дуже скромну вечерю. Спали в одній кімнаті. Будучий єпископ ввесь час журився про те, як то 644 йому прийдеться приймати єпархію від архиєпископа Олек- сандра (Іноземцева), такого видного, сановитого, розум- ного адміністратора. Будучий єпископ, при цьому, був пе- реконаний, що архиєпископ Олександер єпархії йому не передасть. Г осподар і його дружина кликали архимандрита Веніямина тим не журитися. Я мовчав. Тоді я був переко- наний, що мої дні перебування на рідній Волині раховані, а будучність малювалась мені в самих чорних фарбах. На хіротонію архимандрита Веніямина до Луцького собору приїхало багато духовенства. Приїхав з Крем’янця і архиєпископ Олексій (Громадський). Богослуження очо- лював митрополит Миколай (Ярошевич). Він сяяв у золо- тих парчевих ризах і в такій же митрі. Як побачив мене, очі його запалали огниками гніву і ненависти. Народу в соборі було небагато, бо з сіл прийшло мало, а міські, страха ради юдейська, мало тепер ходили до церкви. Після закінчення хіротонії — єпископ Полікарп, відступив своє місце новопоставленому єпископові Венія- минові, а сам почав розоблачатись. Хоч богослуження тоді продовжувалось, митрополит Миколай (Ярошевич) звер- нувся до єпископа Полікарпа притишеним голосом: — Владика Полікарп! Коли ж ви підпишете декларацію про зречення автокефалії і про приєднання до Московської патріярхії? — Все відтягуєте і відтягуєте. Мені потрібен ваш підпис на деклярації. Владика Полікарп, уже виходячи з вівтаря, відповів: — Не місце тут про це розмовляти. — І пішов через за- христію додому. В той день я бачився з о. митратом Грушком. Він мене запитав, чому мене не любить митрополит Миколай. Я йому коротко оповів історію з моєю місією в Галичину. Тоді о. Грушко розповів все те, що чув від архиєпископа Олексія про висвяту в єпископа архимандрита Пантелей- мона (Рудика) в Москві, де зібралось