Мартирологія Українських Церков Т. 1

серпень, стор. 10-11; ч. 9, 1955, вересень, стор. 9-11. 647 ПІД ЧАС НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ (1941 — 1944 ) СПРАВА ЗАСУДУ АРХИЄПИСКОПА ПОЛІКАРПА МОСКОВСЬКОЮ ПАТРІЯРХІЄЮ Реакція Московської патріярхії на створення на окупованих німцями землях Української Православної Церкви була сповнена люттю і ненавистю до архиепископа Полікарпа, який очолив її, як першоісрарх-адміністратор. Патріяриіий місцеблюститель митрополит Сергій звернувся до « православної пастви України » з посланням, в якому очорнюс владику Полікарпа, приписуючи йому несусвітні злочини, з фантастичним перекрученням та фальсифікацією фактів. Текст цього послання наводиться ниж- че. Невдовзі після того, 28. III. 1942 р., митрополит Сергій повторив і посилив ці нападки у своєму Пасхальному посланні. Того самого дня очолений митрополитом Собор російських архи- єреїв позбавив архиепископа Полікарпа духовного сану і чернецтва. [ПО] ПОСЛАННЯ МІСЦЕБЛЮСТИТЕЛЯ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІЯРШОГО ПРЕСТОЛУ «ДО ПРАВОСЛАВНОЇ ПАСТВИ УКРАЇНИ» До мене дійшла вістка, в правдивості якої я не маю підстав сумніватися, що єпископ Володимир-Волинський Полікарп Сікорський офіційно представлявся німецькому комісареві в м. Рівному і назвав себе архиєпископом Луць- ким та Ковельським, до того ж головою Православної Церкви в областях України, захоплених німцями; висловив непримиренну ненависть до радянського режиму і взяв на себе зобов’язання лояльно співпрацювати з німецькою вла- дою, нібито визволителькою українського народу. Залишаючи за собою на майбутнє детальний розгляд 649 цієї сумної справи, я поспішаю попередити православну паству і духовенство України про цього новоз’явленого вовка в овечій шкірі, який, прикриваючись нібито служін- ням прагненню українського народу, намагається звабити православну паству з церковної загорожі на розпуття роз- колу і всякого самочинства. Виступ Сікорського здається мені явищем виключно політичного характеру, а не церковного. Він і вчинив його не з власної своєї ініціятиви, а з наказу політичної партії. Він увесь час був мирським чиновником. За Петлюри він був начальником департаменту в міністерстві освіти і після розгрому петлюрівців утік, як і багато інших, до Польщі. Сікорський уже майже п’ятдесят років* (тепер йому 65 років), як прийняв священство і чернецтво; правдоподібно теж з наказу політичної партії, яка могла розраховувати в майбутньому на його архиєрейство для своїх політичних інтересів. Обізнані люди кажуть, що і в дійсності Сікорський у 1932 році висвячений був на єпископа Луцького на дома- гання влади і саме на догоду партії петлюрівців. Він і тримався в чернецтві і в архиєрействі, як справж- ній петлюрівець: хвалився нелюбов’ю до «москалів», нама- гався розмовляти тільки по-українському, уникав звершен- ня служень слов’янською мовою. Православна паства, звичайно, відчувала, що перед нею не архиєрей, а партійний політик, до того ж чужий запо- вітам православних предків. Тому ані