Мартирологія Українських Церков Т. 1

ити нашим соборним голосом. 2. Якщо єпископ Полікарп Сікорський розсудливо під- порядкується накладеній на нього забороні, призначити йому двомісячний термін (згідно з Карт. 38 або 29 за 654 грецькою Синтагмою) від дня оголошення йому цієї по- станови, для внесення Московській патріярхії своїх виправ- дань, після розгляду яких з викликом обвинуваченого в присутність суду, собор ухвалить остаточне рішення в його справі. 3. Якщо (чого ми не бажаємо) єпископ Полікарп «впа- даючи в суд диявольський», знехтує забороною, визнати єпископа Полікарпа як такого, що сам себе позбавив сану і чернецтва та всякого духовного звання від самого мо- менту порушення ним заборони. 4. Цю постанову оприлюднити разом з «Пасхальним посланням» Його Блаженства і вважати, що після опри- люднення вона доведена до відома підсудному та всій церковній громаді. м. Ульяновськ Патріярший місцеблюститель смиренний Сергій, митрополит Московський і Коломенський, Смиренний Олексій, митрополит Ленінградський, Смиренний Миколай, митрополит Київський і Галицький, кол. екзарх Патріярхії в західніх областях України і Білорусії, Смиренний Андрій, архиєпископ Саратовський, Смиренний Лука, архиєпископ кол. Ташкентський, Смиренний Олексій, архиєпископ Куйбишевський, Смиренний Сергій, архиєпископ Горьківський і Арзамаський, Смиренний Іоан, архиєпископ Ульяновський, Смиренний Олексій, архиєпископ Уфімський, Смиренний Георгій, єпископ Вологодський, Смиренний Пітірим, єпископ Калузький. Документи ч.ч. ПО і 111, публікуються вперше українською мовою. — Передрук з кн.: «Правда о религии в Росин», Москва, Московская патри- ярхия, 1942, стор. 129-135; 141-142. Переклад з російської. 655 ЗАЯВИ АРХИЄПИСКОПА ПОЛІКАРПА В СПРАВІ ВИСТУПІВ ПРОТИ НЬОГО МОСКОВСЬКОЇ ПАТРІЯРХІЇ Архиспископ Полікарп за реагував на виступи проти нього Московського патріяршого місцеблюстителя рядом заяв, дві з яких, з квітня 1942 року, наведено нижче. Першої його заяви, з лютого 1942 р., видавництву не вдалося відшукати. \Уривки\. [ 112 ] Істотна справа роздору в тім, чим так багата много- страждальна історія української Церкви, — в боротьбі за душу українського народу. Ми всі пам’ятаємо, як в останні часи перед падінням Польщі напосілися на нас «ревінди- кати душ» українського народу з акцією навертання на католицизм і зв’язаною з тим денаціоналізацією. Коли з падінням Польщі [прийшла більшовицька влада], слідом за нею і безумовно під її опікою, хоч та влада безбожна, явились сюди висланці Московського митрополита Сергія, щоб підпорядкувати нас і в церковнім відношенні Москві; не в цілях релігійних, але, продовжуючи і під більшови- ками традиційну політику московського імперіалізму та виконуючи волю теперішніх можновладців Москви, прийш- ли вони сюди по душу українського народу. Чи не свідомі українські панотці були першими і найбільшими жертва- ми більшовицького терору? Чи не припинилась під юрис- дикцією митрополита Сергія відправа в нашій