Мартирологія Українських Церков Т. 1

українській мові, де була по церквах Волині? Наслідувачі московської політики за російських царів подбали відразу навіть і про душі наших братів в Га- личині, та висвятили в Москві галицького москвофіла архимандрита Пантелеймона (Рудика) в єпископа Львів- 656 ського з спеціяльною місією навертання українців греко- католиків на православіє московське, коли у самих було дике поле атеїзму і аморальности... Так московська Церква з її митрополитом Сергієм, на послугах у московського більшовицького імперіалізму, явилась тут помічницею його в нищенні всього українсько- го, страшному нищенні не тільки фізичному, а і духов- ному, а зараз продовжувати ту роботу у нас на Україні старається єпископат орієнтації московської. Нехай заперечують це право призначення єпископи на чолі з архиєпископом Олексієм; ми ж визнаємо, що авто- кефалія, признана р. 1924 Вселенським патріархом, а піз- ніше другими автокефальними Православними Церквами, нашій Православній Церкві в б. Польщі, дана була не Польщі (католицькій державі), а православній церковній громаді на землях, що входили в склад Польщі. І цієї автокефалії ми не позбавлені через те, що ці землі часово були захоплені безбожними більшовиками. Призначення на становище Адміністратора я прийняв в почутті обов’язку перед Богом і своїм українським наро- дом. І коли вістка про моє призначення дійшла до Москви, митрополит Сергій через бритійське радіо і пресу наки- нувся на мене, бо він добре зрозумів, що українська Цер- ква виривається з його московсько-імперіялістичних рук, коли в Україні буде суто українська Церква, Церква з живою українською мовою в богослуженні, а не з слов’ян- ською, що є по суті символом московського панування над українською Церквою. Не накидався м. Сергій й не накинувся на архиєпископа Олексія і його Собор, бо оче- видно відає, що той їхній «автокефальний шлях»» є без порозуміння з українським православним громадянством і супроти того громадянства. Так розумійте ж, що істота подій в нашій Православній Автокефальній Церкві на українських землях зводиться до питання, чи бути нашій Православній Церкві дійсно україн- ською національною Церквою з своєю рідною мовою в богослуженні, Церквою овіяною традиціями соборноправ- ними і її минулого і всією її національнокультурною кра- сою, чи навпаки — бути їй знаряддям в руках купки мос- кофілів єпископів для панування над українським народом Москви і духу московського? І нехай не зваблюють вас ніякі баламутні слова про Україну і українську Церкву в устах тих, що всіма своїми ділами давно виявили що вони 657 не українці. Адже ж такий ренегат свого народу, як єпис- коп Пантелеймон, теж пише в своїх посланнях в Києві в імені — «нашої Української Православної Церкви». Сте- режіться таких облудних ренегатів. Оце те, що вважав я за потрібне подати вам в сей час. Пам’ятайте це моє слово вияснення і коли дістануться до ваших рук знову які відозви чи «канонічні роз’яснення» чужої українсько