Мартирологія Українських Церков Т. 1

убле- ність сил свого народу. Більшовизм використав усе і зни- щив усіх. Небагато лишилось вже в живих по довгих ро- ках нищення; [вони] тут у Києві об’єднались. Зміцнюйте це об’єднання. Тепер знищено перепони до відродження УАПЦ. Ви знаєте, що на звільнених землях України не лишилось жодного єпископа, ні У АП Церкви, ні слов’ян- ської Церкви. На початку тут було дві Церковних Ради. Заходами Управи міста Києва їх об’єднано до єдиної волі і дії і все таки лишились боягузи, навіть серед Президії об’єднаної Церковної Ради. Всі чекали єпископа для вти- хомирення і розвитку церковного життя, але нема згоди, миру і спокою навіть серед єпископів на наших західніх Землях. Вони недооцінили духу народу, чистоти релігій- ного почуття членів УАПЦ, вони недооцінили значення б. керівного органу Церкви — Церковної Ради. Вони обрали хибний шлях нехтування всіма цими чинниками. 700 Певне через те єпископ Пантелеймон не завітав до Управи міста Києва, не поцікавився нашою інформацією. Він зупинився в неналежному місці, серед ворожого ото- чення. Ці люди спекулюють його присутністю і близкістю, використовуючи це для загострення боротьби. Всечесний єпископ Пантелеймон першу і другу службу Божу чинив мовою слов’янською і лише третю — українською мовою. Це справило на суспільство прикре враження. Призначення священнодіячів на Байковому кладовищі, між іншим без запрошення парафіяльної Ради і осіб, які себе скомпромітували сумнівною діяльністю. Це вже од- верто ворожий акт, спрямований проти всякого об’єднання. Я, як уповноважений відділу освіти Управи міста Києва мушу попередити Всечесного єпископа — надалі погоджу- вати свої призначення з Управою міста Києва, як що Ви ігноруєте Церковні керівні органи. Коли Ви, Всечесний отче, не наважуєтесь без згоди всього Собору єпископів вжити відповідних заходів до припинення заколоту, пого- літься в найближчому часі, інакше це утворить таке стано- вище, за яке відповідальність поляже на Собор єпископів і в першу чергу на Вас, як представника і уповноваженого цього Собору. Єпископ Пантелеймон: Я розколу не хочу. Не хочу насилувати і парафії, їх бажання правити службу Божу як завгодно. Референт Остринський : Громадяни Києва є всякі, отже треба додивитись і зважити, де дійсна воля українського народу. Протоієрей Петро Длугопольський : Я старий свяще- ник, сам був членом Всеукраїнського Церковного Собору в 1918 році. Ми звертались до Московського патріарха Тихона визнати автокефальність Православної Церкви на Україні. Тоді Собор ухвалив автономну Церкву. Другий Собор в 1921 році звертався до екзарха Михаїла. Але ж і той відмовив як визнати автокефальність Церкви, так і висвятити єпископів. Я син українського народу, для його блага, для блага України, я прагну до миру, згоди і спо- кою. Не віруюча людність повинна вести за собою свя- щеника — а священик повинен бути спереду життя Церкви. Отже, цей мир і спокій більше залежить від нас. Щодо канонів, то не нам їх судити,