Мартирологія Українських Церков Т. 1

ми повинні свято їх додер- жуватись,. Не слід робити образливих закидів один одному: Серед нас нема слов’ян, є українці, що за браком книжок не можуть чинити службу Божу українською мовою. Я 701 вірю, і покладаю надію, що єпископат найде достойні шляхи до поєднання і безболісно розв’яже всі наші спірні питання. Брат Трохим Шекета : Москва тримала нас в стані постійного роздратування і брат братові став ворогом. Розлам в церковному житті — це наслідок національної ворожнечі і нетерпимости московської Церкви до україн- ської. Мовою свого народу я зрозумів усією душею і від- чув своїм серцем слово Боже вже на старості свого віку. В УАПЦеркві я знайшов чисту глибоку віру християнина. Пропозиція пересвятити священнодіячів УАПЦ — це об- раза нашого релігійного почуття, це національна ганьба. Брат Василь Марченко : Багато віків тому, Вселенський Собор прийняв канони. Життя йшло вперед. Стались ве- ликі зміни. Не в Києві виникла ідея заснування УАПЦ. Вона вийшла з глибоких надр народу, тут вона набула лише організаційних форм. Вам відомо, як екзарх Михаїл на церковному Соборі відмовився визнати автокефальність української Церкви. Патріярх Тихон спершу погодився був, а на другий день — відмовився. Тоді Собор, що налічував поверх чотирьохсот представників народу з усієї України, тобто не якась група, а вся Україна, увесь народ обрав своїх пастирів, і нам відомо, що ці обранці народу не зрадили християнської віри, не зрадили свого народу. Ні, вони загинули страшною лютою смертю мучеників від катів богоненависників, ворогів віри й Церкви. Ці обранці народу були дійсно ідеалом людности і відданости Христу і Його Церкві. Ми запросили Вас, Всечесний отче, на на- раду, як архипастиря, щоб сприяти відродженню Церкви, унормуванню церковного життя, а Ви ці найістотніші пи- тання часу відсуваєте і ставите на черзі питання про пере- святу наших священнодіячів. Це нечувана образа, якої не сила осягнути. Щиро, від чистого серця простягнена рука наша до єднання, не знайшла такої ж щирої відповіді, бо в угрупованні Почаївського Собору єпископів нема тієї щи- рости, нема відданости нашому народу, бо живі діла цього Собору суперечать офіційним заявам. Документи діяння цього Собору збуджують усіх ворогів нашої Церкви до боротьби засобами ганебними і непристойними для свя- щеннодіяла. Ми не зійдемо з принципів нашого Церковного Собору 1921 року, ми не можемо піти проти них, від цього нас застерігає велика пошана і любов до наших архипастирів, мучеників нашої Церкви. 702 Пересвята наших священнодіячів, що пройшли довгий тернистий шлях знущань, гоніння, в’язниць і катувань за Христову віру, за життя нашої Православної Церкви — це недостойний, ганебний шлях єднання, якого ми не можемо прийняти із-за нашої поваги і любови до них. Тільки жор- стокі, чужі люди, позбавлені усякої людської любови, во- роги нашого народу, його національних ознак, звичаїв і чести, засліплені своєю ненавистю, можуть кинути таку обр