Мартирологія Українських Церков Т. 1

відриватися від Мос- кви? А що ж потім буде? А ще клопіт! Українська мова в богослуженні? Усі згоджувались, що це треба зробити, — але де ж взяти книжок богослужбових українською мовою? Хто їх напише? Бо ж знавців мови в Харкові було двоє: прот. Іван Філевський та диякон Литовка, які до того ж співчували ідеї українізації Церкви. Нарада скінчилась пізно вночі нічим. Проте, вона збудила думку: ті нечисленні учасники наради розголосили між своїми людьми, а ті далі, і так стало відомо багатьом про наші заміри украї- нізувати Православну Церкву. На цій першій нараді й закінчилась наша спільна ро- бота. Ні нам самим, і нікому іншому не приходив у голову плян церковної роботи. Ми хотіли чогось кращого, а го- ловне свого, українського, але як його здобути? І з чого починати? Я в Харкові вважався за людину обізнану в церковній справі, а насправді я знав не більше за інших; перевага моя була в тому, що я мав крамницю на Благо- віщенському базарі та власний будинок на Холодній Горі, на Катеринославській вул. ч. 98, а також у тому, що я мав велику охоту до церковної праці, яку я собі уявляв у формі церковно-національних шкіл для дітей, шпиталів для ста- рих, парафіяльне господарство при церкві тощо. Але то була мрія! А дійсність ось яка: після більшо- вицького перевороту в жовтні 1917 року відразу почалася страшна нагінка на Церкву, священиків і взагалі церковних діячів. Були видані нові закони: все, що належало Церкві, як і все взагалі, оголошено власністю держави. Дано роз- порядження ключі від церков позносити до Чека. Це на- віяло величезний страх. Настоятелі церков почали кидати свої парафії й утікати; церкви спорожніли, кинуті наприз- воляще. Радянська влада навіть не боронила руйнувати церкви. Тільки пізніше стали їх зберігати й використову- вати на різні склади, клюби й на інші потреби. Життя почало йти хворобливими шляхами. Арешти «буржуїв» і їх знищення, а потім арешти взагалі; тюрми були переповнені, — почали займати під тюрми школи та інші великі відповідні будинки, бо тих тюрем, що зали- шилися від царя, не вистачало. Плач і сум замінили пер- вісну радість. Не було родини, яка не почувала б страху 72 перед наступною ніччю. ЧК — всесильна й всевладна — єдиний у державі господар і законодавець. Якось уночі постукали й до нас оці несподівані гості. Пред’явили ордер на арешт і забрали мене. Привели в Олексієвське училище, що на Холодній Горі, — там нас уже було багато. Через чотири дні нас переведено на Мордвинівський заулок і замкнуто в темний підвал — Жевержеєва С.Н., Рижова П.П., Коровина А. А. й мене.* Під дверима поставили озброєного п’яного бандита в сол- датській шинелі. Першим викликали й розстріляли С.Н. Жевержеєва, че- рез шість днів П.П. Рижова. Мене врятувала від смерти Грінченківська гімназія. Усе учительство, особливо Ми- хайло Гервасієвич Йогансен, доклали великих зусить перед «пролетарською» прокуратурою, і мене випустили на волю живим. Але коли мене забирали з камери