Мартирологія Українських Церков Т. 1

, щоб випустити, я думав, що йду на смерть. Ці почуття незабутні! Коли, вирвавшись від смерти, я повернувся додому, я не знав що ж далі робити. На загальних зборах Консисторії я почув і побачив правдивих представників чорносотенства, стикнувся з мах- ровим російським шовінізмом, і до того добре організо- ваним. Декілька практичних справ тоді розглянули: про гроші в Сирітській опіці, що їх там перевитрачено, але куми та свати затерли справу. Те саме приблизно було й по інших господарчих справах. Коли зайшла мова про нову справу, а саме про реформу цілого управління, то тут зразу виявився однодушний про- тест, бо в Консисторії сиділи люди роками й одержували добру платню, то вони без страху про якусь реформу не могли й думати. Пригадую залякані обличчя священиків і урядовців, які дивилися один на одного з цілковитою без- надійністю. То було перше й останнє засідання Консисто- рії, бо знову прийшли більшовики й усе перевернули до- гори дном. Комуністичний переворот відбився в Харкові тривож- ною хвилею, хоч ніхто не знав, що буде далі. Перші теле- грами Леніна з Москви — «всєм, всєм, всєм» — розв’язу- вали руки тим, хто хотів грабувати. Так і сталося. Най- перше почали грабувати крамниці й склади. За кілька днів Харків перетворився на кладовище, особливо Павлівська та Миколаївська площі, Університетська й Рибна вул. і * Це були найбагатші й найвідоміші купці м. Харкова. 73 Пасаж. Ці місця були з побитими вікнами, виламаними дверима, а все устаткування крамниць лежало розкидане по вулиці. Події на фронтах боротьби були змінні: то перемагали червоні, то перемагали червоних, і нарешті в травні 1918 року прийшли до Харкова українці з німцями. То була нам, українцям, велика радість. Але становище в Харкові розхолодили настрій наших визволителів. Бракувало укра- їнських організацій. Була лише єдина українська гімназія ім. Б. Грінченка, та на той час і там не було ніякої сталої організації. Ще був український рух у книгарні на Петров- ському завулку. За цей рух завідувача крамниці, коли по- вернулися червоні, розстріляли, як «мазепинця». Яка тяжка доля поневоленого народу! Від нього за довгі покоління відбирають усе, що власне й що робить його окремим народом. Перетоплюють його інтелігенцію та духівництво на той лад, який потрібний поневолювачеві, і по довгому часі міниться характер цілого народу. ... По закінченні війни в такому-сякому ладі церковні люди подбали про Церкву. Пролетарська влада оголосила декрет про відділення Церкви від держави, реквізицію всьо- го церковного майна на користь держави, реєстрацію ду- хівництва і потребу реєстрації релігійних громад. Будинки церков могли бути віддані в користування релігійних гро- мад на таких умовах: збираються 50 вірних людей, у но- таря реєструють свої прізвища, де живеш, що маєш, скіль- ки років; за таку реєстрацію в церковних справах податок брали п’ятикратний. З нотаріальними документами п’ятидесятка в повному складі мала йти до ДП