Мартирологія Українських Церков Т. 1

лець, людина освічена, професор високої школи. І так назбиралося тоді до 10-ти кандидатів, між ними і я. Розкажіть про висвяту єпископів у Києві? Висвята відбувалась у травні. Висвячували переважно потаємно, бо було відомо, що німці мають заборонити 739 рукоположення єпископів. Під Андріївським собором є цер- ковця, куди приходили люди на всякі треби. Її відновили. Люди зносили всякі церковні речі, ікони і т. д. Там вирі- шили звершувати наречення в єпископи, і там же відбу- вались засідання Ради. Першим був висвячений єпископ Мануїл, потім єпископ Михаїл. А 14-го травня рукоположили мене. Приймав мене у монашество владика Ніканор, а реко- мендував мене і дав мені ім’я Мстислав — владика Ігор. Нарекли мене єпископом «до граду Переяслава», як це сформулював владика Ігор. Рукополагали мене владики Ніканор, Ігор і щойно висвячений владика Михаїл. Висвята відбувалась удосвіта — в такий таємний спосіб відбувалося три хіротонії. Крім єпископів було два священики, диякон, були хлопчики. Співало троє людей... Через два дні після того висвятили єпископа Сильвес- тра, а останнього в травні 42 р. владику Григорія Огійчука. Як починалось Ваше архипастирське служіння? Я виїхав на архипастирські візитації на Схід. Я завжди мав коло себе якогось хлопця спритного. Тоді у мене був такий Пантюша з села Пищатинці на Волині (бідне було село, але люди хороші і дружні). І от цей Пантюша мав колег, які десь під Рівним знайшли розсипані авта. Вони склали мені з них одне авто, і якраз після хіротонії при- їхали до Києва. І я відразу, щоб у Києві не муляти очі, сів і поїхав у рідну Полтаву. У Полтаві я вже міг розгорну- тися. Мене приймали, раділи... Полтава була ще під вій- ськовою владою. З Полтави поїхав до Харкова, де був владика Феофіл Булдовський. Він мене радісно зустрів і прийняв: можливо тому, що це він мене колись хрестив. Владика Феофіл був тоді настоятелем Кладовищенської церкви у Полтаві, потім був інспектором духовної семіна- рії. Тоді при ньому і брата мого прийняли. Після революції о. Федір став Харківським єпископом так званої Автоке- фальної Церкви, яку благословив патріярх Московський... Йому запропонували це, як видно, щоб відтягнути від українського всенароднього руху. Він уцілів під час терору. У кожному разі, він щиро привітав мене. У нас була довга розмова. Я йому розповів про нашу Церкву, і він приєд- нався до нас. «Що ж я, — каже, — буду сам бовтатися?». Ми відслужили спільно у Покровському монастирі — пре- красну Службу Божу. Народу було — Боже милий!.. 740 У жовтні 1942 р. владика Феофіл поїхав на таємний собор нашої Церкви в Луцьку, а йому тоді було вже близь- ко вісімдесяти років. Чи Ви, Владико, мали свій осідок у Переяславі? Ні, але я там бував. У Переяславі збереглися церкви, хоч не всі, деякі дзвонили. Був я тоді в Золотоноші — прийшло запрошення від сестер-монашок, які після при- ходу німців злетілися до колишнього місцевого монастиря, їхня церква на середині