Мартирологія Українських Церков Т. 1

означало на практиці нове розпорядження райхскомісара про реорганізацію церковного життя на території райхскомі- саріяту, з’ясовується в аналізі, яка вийшла з кіл керівництва УАПЦ невдовзі після його проголошення. З огляду на гостро- критичний зміст цієї розвідки, зрозуміло, що з’явилась вона без підпису і дати. [143] СУЧАСНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ В ЦЕРКОВНО-АДМІНІСТРАТИВНОМУ ВІДНОШЕННІ Розпорядженням п. райхскомісара України Православна Автокефальна Церква в Україні (як і Автономна) поділена 752 в церковно-адміністративному відношенні на ряд незалеж- них одна від другої церковних одиниць, обмежених грани- цями генерал-комісаріятів в Україні. Розпорядження це вве- дено було в життя ступнево по генерал-комісаріятах, після акту від 8 жовтня 1942 р., підписаного в Почаєві в цілі поєднання Автокефальної і Автономної Церков в одну Православну Автокефальну Українську Церкву. При цьому в деяких генерал-комісаріятах про таке розпорядження п. райхскомісара повідомлено єпископів на письмі, в інших оголошено тільки усно. Розпорядженню цьому єпископи обох церков, і Авто- кефальної і Автономної, з необхідности підпорядкувались, хоч воно являється порушенням прав Православної Цер- кви, яка у внутрішньому своєму житті управляється в Україні від часу прийняття християнства при кн. Воло- димирі (988 р.), згідно кодексу канонічних правил, прий- нятому в цілому православному світі. Згідно цих правил, Православна Церква в свому соборному устрої складається з окремих автокефальних Церков, в основі утворення яких лежить національно-територіяльний (пр. 34 св. Ап.) або політично-територіяльний (6 пр. І Всел. собору, 17 пр. IV Всел. соб., 9 пр. Ант. соб.), але ж це утворення незалежних Церков відбувається найперш ухвалою Собору самої даної Церкви (пр. 2 II Всел. соб.) та за признанням цієї незалеж- ности іншими автокефальними Православними Церквами; світська влада в даному випадкові може сприяти чи не сприяти, допомагати чи перешкоджати утворенню незалеж- ної Церкви на даній політичній території, але вирішення нею цієї справи односторонньо, своїми розпорядженнями, являється порушенням свободи у внутрішньому житті Цер- кви, основаному на її канонах. Таке вмішування в життя Православної Церкви рівно- значне тому, коли б державна світська влада в стосунку до Римо-католицької Церкви розпорядилась католицьким єпископам на даній державній території бути незалежними від Риму і Римського папи. Згідно названого вище розпорядження райхскомісара України, в Україні виник ніби ряд незалежних церков, як Волинсько-Подільська, Житомирська, Київська, Дніпропе- тровська, Миколаївська, Кримська. Це є річ нечувана в історії Православної Церкви, яка знає зараз автокефальні Церкви — давні патріархати на Сході (від IV в.) та націо- нальні Церкви пізнішого походження в своїй автокефаль- ності, як московська, грецька, румунська, сербська, бол- гарська, Православна Церква в б. Польщі, українська, що 753