Мартирологія Українських Церков Т. 1

стоятелем парафії в м-ку Ланівцях, але й благочинним Лановецької округи. З 55 благочинних (деканів) у Волин- ській єпархії був це наймолодший, який одначе імпонував не тільки своєю зовнішністю, а й солідарністю та ідейністю 757 в пастирсько-адміністративній діяльності. До того ж, був це свідомий українець, яких посеред 55 оо. благочинних на Волині, з призначенням на Волинську катедру 15 квітня 1934 р. архиєпископа Олексія, було щось біля 12-15 осіб. Коли в кінці 1937 р. поведений був польський наступ на українську православну душу на Волині, розпочалась т. зв. «ревіндикаційна» акція по наверненню на католицизм пра- вославних українців скрізь на пограниччі Волині з СРСР, суджено було о. Малюжинському очолити на місці акцію спротиву цій полонізаційно-католицькій роботі, поведеній військовими чинниками (керував акцією на Волині ген. Сморовинський, «довудца» Люблинської військової округи). Для о. Малюжинського, його активність в боротьбі за правду скінчилася категоричною вимогою Волинського воєвідського уряду перенести о. Малюжинського зовсім з Крем’янецього повіту, як людину, що «загрожує тут пу- блічному спокоєві». Так о. Малюжинський з м. Лановець переведений був настоятелем в с. Кримно, Ковельського повіту. З більшовицькою окупацією Західньої України у вересні 1939 р., о. Малюжинський, спасаючись від більшевиків удруге в житті, залишив Волинь. В Польщі, з якої нім. окупаційна влада утворила т. зв. «Генеральне-Губернатор- ство», о. Микола взяв видну участь в українському житті, ставши членом духовної Консисторії в Холмі. О. Микола Малюжинський одним з перших, слідом за наступаючим військом, повернув на Волинь, щоб узяти найактивнішу участь у відбудові церковного життя на Во- лині та поширенні світла Христової Церкви на духово спустошену за 20 років панування безбожництва Східню Україну. В січні 1942 р. о. Малюжинський, на запрошення вла- дики Полікарпа, переїздить до Луцька, спочатку як член Луцької духовної Консисторії, а з утворенням Адміністра- тури, репрезентуючи в ній духовенство. Були то тяжкі часи для будови церковного життя, але ж пам’ять про них заховую більш світлу, ніж сумну. І посеред цих спогадів встає завжди образ о. Малюжин- ського, як неструдженого працівника й борця за гідність нашої св. Церкви. Вдвох були ми на історичній конференції в Райхскомісаріяті України в Рівному 4 травня 1942 р., де відбулася дискусія між нами й делегацією митроп. Олексія на чолі з єп. Веніямином, в наслідок якої нім. окупаційна влада визнала дві Церкви, окресливши їх, як «автокефаль- ну» (владики Полікарпа) і «автономну»» (митроп. Олексія), 758 з тим щоб потім, як виявилося, підтримувати Автономну, залежну від Москви, для розкладу автокефальної, націо- нально-української. На долю о. Малюжинського, як духовної особи, при- пала тяжка роля репрезентувати особу владики митропо- лита Полікарпа, коли Генерал-комісаріят на Волинь-По- ділля в Луцьку бажав собі розмовляти з представником Ук