Мартирологія Українських Церков Т. 1

раїнської Автокефальної Церкви, ставлячи переважно різні політичні вимоги. Так само, коли нам треба було вносити скарги, боронити Церкву й духовенство, ішов о. Микола на розмови до політичного відділу Генерал-комі- саріяту. З розмов звичайно складав о. Микола рапорт на письмі владиці Митрополитові, які, на жаль, залишились в Луцьку. Був то цінний матеріал для характеристики від- ношення німців до нашої Церкви. Як часто повертав о. Малюжинський після тих відвідин змучений і зденерво- ваний! 15 липня 1943 р. по обіді зустрів мене й мою дружину біля свого помешкання владика Митрополит і казав зайти до нього на вечірній час, бо щось так «тяжко йому на серці». Передчуття справдились, бо в ніч на 16 липня стався погром УАПЦеркви, переведений німецькою владою. За чаєм у Владики довідались ми, що о год. 7-ій вечора за- їхало авто під помешкання о. Малюжинського, і його взято ніби для сповіді й причастя о. прот. Гловацького з Сед- м’ярок, який довгий час сидів уже в Луцькій в’язниці. Якась тривога нависла над нами. Біля год. 10-ої вийшли ми від Владики, а між 2-ою і 3-ьою ночі вдерлися гестапівці до нашого мешкання, перед тим побили вікна при вході в дім Митрополита та, вбігши до спальні Владики, грозили йо- му кулаками за переховання людей, ворожих німцям. Поставивши мене з дружиною, під стіною митрополи- чого кабінету, гестапівці намірились були розстріляти нас, але посадивши потім в тягарове авто, почали возити скрізь по місті, пакуючи до того авта нові жертви, все з україн- ської інтелігенції в Луцьку. Нарешті підвезли нас до бу- динку б. «Мацєжі школьної» (недалеко польського цвин- таря), з якого привели до нас білого, як полотно, о. Ма- люжинського, що провів, як виявилось тут ніч, нікого зов- сім не сповідаючи. Це було, з 15 на 16 липня, та страшна ніч, коли по всій Волині заарештовано було багато україн- ської інтелігенції, з метою припиняти український парти- занський рух. В Луцьку було ув’язнено до 70 осіб, але жінок відпущено було того ж 16-го липня, мужчин же з луцької в’язниці відвезено до рівенської. 759 Ув’язнені, чуючи погрози, сподівалися розстрілу вже на світанку 17-го липня. Тиша була у великій камері на 60 осіб по приїзді до рівенської в’язниці. В передсмертному настрої майже всі посповідалися у о. Миколи Малюжин- ського. На ранок одначе нічого не сталося, а потім нас розвели по менших камерах. Я залишився з о. Миколою та о. Артемом Селепиною (членом Луцької духовної Кон- систорії). До 10 вересня були ми вкупі, сплячи рядком, — біля мене о. Микола, за ним о. Артем; з другого боку мене директор Борис Білецький, за ним меценас Євген Тиравський. Тяжко переживав в’язницю о. Микола. Найбільше ту- жив за долею родини. По ночах, як в гарячці, шепотів до мене, просив поради, був певний, що живим не вийде звід- сіль. Потішав я його, скільки в мене самого було мораль- ної сили. Під неділі й в неділі, як під свята правили ми з своїм духовенством потиху всенічні й обідниці. 10. IX пок