Мартирологія Українських Церков Т. 1

ликали о. Миколу до слідчого. Після допиту його перевели до другої камери: встиг тільки шепнути, що при- знався... Після того допитано о. Артема, якого теж пере- ведено до іншої камери, а перед тим звільнювано потрохи з нашої камери лучан, а додавали нам все нових, чужих людей. Я був на допиті 14 і 15 вересня. Слідчий, сказавши, що нас з Адміністратури і усю У АП Церкву, обвинува- чують в зносинах з українськими партизанами, відразу заявив, що о. Малюжинський у всьому вже признався... Але я з розмов з о. Миколою ще до його допиту знав, у чому він мав признатися, боячись якраз, щоб його особисті знайомства з деким з підпільного руху від часів ще пере- бування на Холмщині не потягли за собою страшних на- слідків для цілої УАПЦеркви. Чи було те фактом, чи тра- гічним витвором зболілої думки, але о. Микола був пе- реконаний, що став жертвою провокації в цих знайомствах, відомих через провокацію німецькій слідчій владі. Слідство не мало матеріалів, щоб поставити ієрархію і духовенство Автокефальної Церкви на чолі з Адміністратором її, в стан обвинувачення і жорстокої розправи. І з поміччю Божою я показав слідчому, по освіті правникові, всю аб- сурдність їх припущень, щоб Церква могла бути замішана в партизанській акції. Ще три тижні після допиту сидів я у в’язниці, коли в камері нашій з лучан залишилося тільки трьох нас, а о. Микола в одній камері був з о. Артемом, поверхом вище. 5 жовтня було випущено о. Артема й мене. Перед відходом 760 о. Артема, просив його о. Микола показатися на вулиці, щоб переконатися, що о. Артем на волі і з рівенського бруку в останній раз зобачили ми бліде, з тонкими пре- красними рисами, обличчя о. Миколи, який припав до ґрат вікна, вдивляючись в нас сумними очима. Через 10 днів сумна вістка прийшла до Луцька з Рів- ного. Німці, мстячись за атентат на одного з урядовців Райхскомісаріяту, розстріляли 33 в’язнів, а посеред них і о. Миколу Малюжинського та о. Володимира Мисечка (чле- на Рівенського церковного Управління при владиці Пла- тонові). Не тільки розстріляли, а й тіла спалили... О. Микола Малюжинський осиротив родину — дру- жину, двох синів і доньку; старшого сина Миколу він днів за п’ять до арешту відправив до Варшави на науку до духовної семінарії; тяжко бідкався у в’язниці, чи щасливо 16-літній хлопець дібрався до Варшави, і був безмірно радий, коли вдалося одержати вістку добру про це. Дру- жина й двоє діток менших залишилися на Волині. Так трагічно скінчив своє життя один з талановитіших волинських пастирів-українців. І могили його, спаленого жорстоким ворогом, навіть не залишилося... І. Власовський І. Власовський «Пам’яті пастиря — мученика». — «Богословський віс- ник», ч. 2. Новий Ульм, УАПЦ, липень-грудень 1948, стор. 157-163. [146] СВЯЩЕНИК ВОЛОДИМИР МИСЕЧКО В тій самі групі розстріляних, де був о. Микола Малюжин- ський, загинув і о. протоієрей Володимир Мисечко. Про його страдницький шлях розповідає у своєму спогаді його сестра, Наді