Мартирологія Українських Церков Т. 1

випадковість? Аж ніяк! У деяких місцях, на наш превели- кий жаль, це стало нормою атеїстичної пропаганди — це наше повсякденне життя! Щоб мої твердження не видава- лися безґрунтовними, я наведу ще кілька подібних фактів. * * * У Страсну Середу, ЗО квітня 1975 року, викликав мене до себе Полтавський уповноважений Нечитайло І. Я. Йш- лося про Білоцерківський молільний дім Великобагачан- ського району Полтавської области. Тут ситуація склалася у всьому подібна до Глобинської. У зв’язку із старістю молільної хатини (називаю її ха- тиною, бо вона на це заслуговує, оскільки була переоблад- нана з церковної сторожки), вірні захотіли обмурувати її цеглою, а також полагодити дах, що протікав уже в бага- тьох місцях. У цій справі вони багато разів зверталися й до уповноваженого, і до місцевої громадської влади, про- хаючи в них дозволу на ремонт вищезгаданої будівлі. Дозвіл такий дістали в усній формі. Коли ж церковна громада заготувала потрібні будівельні матеріали, частко- во зняла дах і розпочала роботу, місцева влада відмови- лася від свого усного дозволу на ремонт, і вірних звинува- 783 тили в незаконному будівництві. Поїздки вірних до Києва і приїзд звідти компетентних представників влади ні до чого не призвели: ремонт даху був категорично заборо- нений. Через тиждень мав бути Великдень — велике християн- ське свято. Почалися весняні зливи. Глиняна будівля на- брякла й могла обвалитися. Щоб вийти з ситуації, яка утворилася, вірні вирішили бодай тимчасово й абияк при- крити її шифером. Та владущі завбачили в цьому заколот, погрожуючи всім і кожному зокрема [розправами*]. Не обминули й мене. Уповноважений Нечитайло згаданого числа звинуватив мене в підбурюванні, кажучи, що я нав- чив вірних лагодити дах на молільному домі. «Ви викли- кали обурення напередодні 1 травня серед невірної частини населення», — заявив він мені. Я йому відповів, що, коли безбожники лагодять дахи на клюбах і театрах, вірні ані- скільки цим не обурюються, а навпаки — тішаться. Чому б і атеїстам не вчинити так само? Однак Нечитайло не погодився з моїми доказами й погрожував мою справу передати до прокуратури. А за віщо? За те, що громада вірних хотіла полагодити дах на своєму молільному домі, щоб у час негоди не капало їм на голови? Але ж і корівники в такому разі лагодять. Невже в Нечитайла вірні на гіршому рахунку, ніж колгоспна худоба? Але вернімося до Білоцерківського молільного дому. Минуло кілька днів, і уповноважений заявив, що моліль- ного дому не варто лагодити, оскільки там років через п’ять плянують реконструювання селища, і він заважатиме. Я відповів, що п’ять років — завеликий термін, щоб тур- буватися. До того часу пляни можуть змінитися. Минуло ще кілька днів, і уповноважений заявив, що реконструю- вання може відбутися через три роки. Я сказав, що нема чого турбуватися і в цьому разі. За якийсь час він сказав, що реконструювання вже почалося... Буцімто в зв’язку з цим місцева влада, з активною