Мартирологія Українських Церков Т. 1

під- тримкою й за згодою уповноваженого, в категоричній фор- мі заборонила вірним провадити дальший ремонт даху, а за непослух погрожувала трактором зруйнувати молільний дім. Церковній громаді пропонували знайти собі примі- щення для молільних зібрань у якомусь іншому місці. Це було непосильне завдання, проте і з цим було пола- * «Розправи» перекладено з нерозбірливого слова. 784 годжено. Громада купила собі невеликий будинок і почала пристосовувати його до своїх духовних потреб. Насампе- ред треба було зняти низьку стелю, залишивши самі крок- ви, щоб у такий спосіб забезпечити повітрям кілька сот молільників. І хоча від такої зміни приміщення аж ніяк не збільшувалося й не змінювало своєї зовнішньої форми, органи влади заборонили це робити. Довелося досить дов- го пояснювати уповноваженому, що вірні, знімаючи стелю всередині будинку, жодних радянських законів своїми ді- ями не порушують. Йдеться всього-навсього про повітря. Невже ми людям, радянським трударям, його пошкодуємо? І це було нарешті залагоджено. Біля старого молільного дому було шість соток двору. Коли громада перейшла на нове місце, їй приділили дві сотки. За такої ситуації вірним просто ніде було ні сісти, ні стати, особливо у великі свята з великим скупченням на- роду. А вбиральню довелося б ставити тут таки, під самим церковним порогом. Довелося з цього приводу вести до- сить довгі переговори, щоб хоч трохи збільшити площу церковного двору. Нарешті все було позаду: у вересні в Білоцерківському молільному домі відбулася перша богослужба. Залишилося тільки впорядкувати церковну сторожку, обідрану, вкриту старим очеретом, що псувало вигляд церковного двору. Проте уповноважений вчинив рішучий опір: «Ніяких ре- монтів!» — заявив він вірним, а потім і мені, коли я підтримав їхнє клопотання в цьому. Як відомо, храми на Україні здебільшого не опалюють, через те в суворі зими в них буває досить таки холодно. З цієї причини іноді при храмах є невеликі сторожки, де священик може перевдягтися, погрітись і де також відбу- ваються хрещення. Діставши відмову на ремонт сторожки, вірні просили місцеву владу дозволити їм бодай поставити там грубку, але їм і в цій дрібниці відмовили. Однак, після довгих, майже дворічних умовлянь, цього року взимку, коли мо- рози сягали 20 ступнів, їхнє прохання задовольнили. Груб- ку поставили, й мене про це з урочистим виглядом та радістю повідомив місцевий священик. Правду кажучи, ті- шився і я з ним: як-не-як, грубку поставили! Можливо, десь там в іншому місці комусь і собор легше збудувати, ніж нам цю грубку. Вам, вельмишановний Леоніде Іллічу, все це може ви- датися диким і неймовірним. Та це, на жаль, усе так. Я 785 кажу правду, і тільки правду. Є в нас горе-атеїсти, яких надихають уповноважені, що, прикриваючися радянськими законами, випробовують свої сили на нервах своїх вірних братів. Уже третій рік пішов, відколи Білоцерківська релігійна громада порушила клопотання про ремонт ст