Мартирологія Українських Церков Т. 1

і позривав замки, увійшов туди, перекинув престіл, жер- товник, вибрав усе церковне майно, навантажив на підводу й повіз до сільради. І вже восьмий місяць ми, старі та інваліди, ходимо до місцевих різних властей, але ніхто нам не хоче допомогти повернути наш молільний дім. Тепер ми знову повернулися до свого попереднього мо- лільного дому, який за нами закріплено й зареєстровано. У нас є священик і двадцятка, проте молитися все ще не можемо, бо уповноважений відмовляється зареєструвати старосту на тій підставі, що вона малописьменна. Це правда, але де ж нам узяти письменну, як ми всі такі. Хіба неписьменним і мало- письменним заборонено молитися? І чи треба через це закри- вати наш молільний дім? Ми розуміємо, що, переходячи до нового приміщення без відома місцевої влади, ми порушили відповідний порядок. Але це зробив тільки дехто з нашої громади. Для чого ж карати всю громаду? Для чого закривати молільний дім, який обслу- говує багато сіл в околиці? Дехто- з нас порушив закон про культи, але це зроблено без злого наміру і від цього ніхто не постраждав, якщо не брати нас самих. Ми порушили закон, але це тому, що ми 787 більше звикли до лопат і граблів, аніж до тонкощів юридичних наук. Не зважаючи на наші численні прохання і рясні сльози, місцева влада відмовляється допомогти нашій біді. Навіть більше: голова Полив'янської сільради А. М. Ручій залякує вірних. Одному він каже: «Я на тебе наїду машиною!», а другому: «Я тобі не дам пенсії!» або ж: «Я в тебе відберу город!» Нас, старих, позбавили останньої нашої втіхи — нашого молільного дому. Ми віримо в правду, ми віримо нашому рідному урядові й тому слізно просимо Вас повернути нам наш молільний дім, дати нам спокійно молитися за нашу палко люблену Бать- ківщину та наших загиблих на фронті чоловіків і дітей. З повагою до Вас вірні християни разом із членами цер- ковної двадцятки. Під проханням стоїть 356 підписів вірних парафіян ви- щезгаданого молільного дому, який тепер тимчасово не діє. Згадане прохання вірні принесли до мене і просили надіслати його за призначенням. Не маючи морального права залишатися осторонь від усіх цих подій, а також бажаючи надати цьому докумен- тові більшої значущости й авторитету, я, із свого боку, написав до нього, цього прохання, невеликого супровід- ного листа на ім’я В. А. Куроєдова. Ось що я написав: З цим шанобливо пересилаю прохання вірних с. Полив'яне Миргородського району Полтавської области — на їхнє слізне наполягання. Як єпископ Полтавської єпархії, із свого боку, я підтримую вірних с. Полив'яне та прошу якнайшвидше задовольнити їхнє прохання. Чи багато просять мешканці Полив’янського і навко- лишніх сіл у своєму проханні? Тільки, говорячи словами служебника, тихої «християнської кончини» — не більше. Чому б їм цього не дати?! Вони віддали для своєї Бать- ківщини все, чим були багаті: свої мозолясті руки і серце; віддали для захисту Вітчизни своїх чоловіків, синів і дочок, а тепе