Мартирологія Українських Церков Т. 1

лягає служіння єпископа? — Ви на нас до Москви писали, — продовжував Нечи- тайло, — тому я офіційно заявляю вам, що ми напишемо також на вас! Трохи вище я зумисне навів повністю свій лист до Куроєдова. Кожен, хто має здоровий глузд, бачить, що там немає скарги на уповноваженого, навіть імени його не згадувано, проте він вирішив мені мститися навіть за ту крихту, що я собі дозволив зробити на захист скривдженої своєї пастви, — мститися, щоб раз і назавжди відучити єпископа від будь-якої ініціятиви в питаннях віри та зму- сити його не діяти й мовчати! А мовчання, як відомо, не завжди — золото. Саме тому один із наших відомих сучасних єпископів і говорив: «Мовчати небезпечно, зволікати злочинно!» Наша Російська Православна Церква* тепер потрапила в ту небезпечну для неї смугу, коли сміливо й безкарно сваволять нечитайли, і тому треба сказати правду задля блага всіх, навіть і Нечитайла, сказати тому, що далі «мовчати небезпечно»! Терпець нам уривається, нас дове- дено до крайнього відчаю, коли треба сказати вже тепер, сьогодні, бо «зволікати злочинно»! «Ми довго шукали з вами взаєморозуміння, — говорить далі уповноважений, — але не знайшли його». Ця фраза потребує певного розшифрування. Коли між єпископом і уповноваженим немає взаєморозуміння, це означає, що єпископу доведеться платити високу ціну: його посилають на іншу, гіршу катедру, відчислюють поза штат або ще щось у цьому дусі. Якого ж «взаєморозуміння» так старанно домагався від мене уповноважений Полтавської области Нечитайло? Це буде видно з дальшого. * На Україні дозволена лише Російська Православна Церква. 790 20 листопада 1975 року І. Я. Нечитайло з’явився до мене в єпархіяльне управління й почав вимагати, щоб я якомога менше висвячував у священицький сан. Я відповів, що висвячую й так менше, ніж того вимагають обставини. — А в інших єпархіях зовсім не висвячують, — заува- жив він. — За інші єпархії я не відповідаю, — сказав я упов- новаженому. Після цього він запропонував, щоб я об’єднав або за- крив, за його висловом, «малосилі парафії». Я сказав, що єпископи існують для того, щоб відкривати храми, а не закривати їх. — А що б ви зробили, якби місцева влада без вашого відома і згоди закрила храм? — поставив він мені питання. — Кожен храм вартий більше, ніж моє життя, і я за- хищатиму його більше, ніж своє власне життя, захищатиму його до останнього мого подиху, — відповів я. Із сказаного видно, що взаєморозуміння по-нечитайлів- ськи — це ніщо інше, як пряме посібництво єпископа упов- новаженому в його атеїстичних діях. Але вернімось до моєї бесіди з уповноваженим від 24 травня цього року [1977]. Те, що він мені тоді сказав, якоюсь мірою характеристичне не тільки для Полтави, а й частково показує, якими правами Церква і вірні в нас користуються взагалі. Уповноважений Полтавської области Нечитайло, зви- нувачуючи мене, говорив: 1. «Ви без мого відома посилали священика відправ- ляти в незакріплений за ним