Мартирологія Українських Церков Т. 1

храм». Був один такий випадок. У Спаській церкві м. Полтави несподівано захворів священик. Оскільки людей на бого- служення зібралося багато і відкликати відправу було вже годі, а також через те, що був вихідний день в уповно- важеного й не можна було узгодити з ним цього питання, я мимоволі без його відома послав з Полтавського собору священика В. Бондаренка. Чинне радянське законодавство про релігійні культи забороняє єпископові призначати священика на постійну службу, але там нічого не говориться про взаємовиручку, про одну-єдину відправу. Може, скажімо, педагог замінити педагога на час його хвороби. І робиться це без жодної бюрократії. Нечитайло ж пропонує нам у цьому разі такі вимоги: хворий священик мусить здати свою реєстраційну довідку (а як він її здасть, якщо лежить хворий?), а другий, 791 який погодився замінити його, хай навіть на одну відправу, зобов’язаний одержати цю довідку. А як П дістати, коли це знов буде вихідний? «Мене про це повинні попередити заздалегідь», — наполягає Нечитайло. Але хто ж може знати про те, що він через два-три дні захворіє? Та й чи потрібна в Церкві така тяганина, якщо П й справді відо- кремлено від держави? Минуло трохи часу, уповноважений покликав до себе священика В. Бондаренка, який один раз відправив у Спаській церкві нашу службу Божу, і забрав у нього реє- страцію, потім повернув, але пригрозив, що, коли він «ще раз порушить радянське законодавство», то не дістане місця не тільки в Полтавській єпархії, а й у жодній іншій. Порушень, власне, ніяких не було, проте уповноважений уже ладен людину позбавити роботи. З ким у цьому випадку Нечитайло бореться: з релігією чи з людиною, що вірує? І чи цілком законний такий принцип керівництва? І які права після всього залишаються в єпископа? Ось, що хочеться запитати. 2. Він, уповноважений, говорить, що в парафіях по під- вищених цінах продають іконки, хрестики, свічки. Поперше, все це не дорого — рідко коли більше одного карбованця; подруге, я ніколи не чув, щоб вірні нарікали на неприступність цін; і потрете, чи має право уповно- важений втручатися до цих справ? 3. Нечитайло І. Я. безпідставно заявляє, що церковні старости мало передають грошей до різних добровільних державних фондів. Таке його твердження суперечить дій- сності. І я зараз покажу це документально. На різні державні потреби парафії Полтавської єпархії передали: в 1968 році — 36270 карбованців в 1969 році — 37270 в 1970 році — 67964 в 1971 році — 74261 в 1972 році — 110404 в 1973 році — 114757 в 1974 році — 134630 в 1975 році — 149573 в 1976 році — 161328 Ці цифрові відомості є так само в уповноваженого, і він, звичайно, добре знає справжній стан речей у цьому питанні, а чому говорить він так, мені не відомо. Для порівняння скажу, що Полтавське єпархіальне 792 Управління в 1976 році від парафій одержало 124926 кар- бованців, цебто на 36402 карбованців менше, ніж було передано для державних потреб. Щоб пояснит