Мартирологія Українських Церков Т. 1

и вищезазначене зроблю певний відступ. Починаючи з 1968 року, парафії Російської Православ- ної Церкви взяли на себе благородне починання добро- вільно вносити посильні грошові суми на державні потреби — до «фонду миру» і на «ремонт пам’яток старовини». Храми Полтавської єпархії для цієї мети перераховували спершу п’ять, потім десять, п’ятнадцять і двадцять відсот- ків від свого річного грошового обороту. Проте останнім часом уповноважений почав наполягати, щоб деякі парафії, інколи на шкоду собі, вносили ЗО, а то й 40 відсотків. Свого часу я говорив уповноваженому, що наші пара- фіяльні громади не витримають такого великого добро- вільного грошового навантаження, що це загрожує їм еко- номічною неспроможністю. Пригадую, зовсім випадково, я тоді як наочний приклад наводив село Полив’яне, вже не раз згадуване в цьому листі. Річний валовий оборот цього молільного дому стано- вить 3500 карбованців. Якщо відрахувати на державні по- треби п’ятнадцять відсотків, ця сума розподілятиметься так: 1. Річна зарплата священика і дяка 1500 крб. 2. Річна зарплата виконавчого органу 370 3. Річна зарплата обслуговуючого персоналу 376 4. Витрати на ремонт приміщень за рік 200 5. Відрахування на державні потреби 1050 Усього 3496 крб. У церковній касі залишається 4 карбованці. Невідомо, звідки взяти грошей для сплати: а) земельної ренти; б) державного страхування; в) купівлі церковних товарів; г) для єпархіяльного пенсійного фонду. Не є таємницею, що коли б якась церковна громада не сплатила належної суми на земельну ренту або страху- вання, райвиконком із нею, користуючися своїм правом, міг би легко розірвати орендну угоду й тим самим закрити храм. Оскільки на Полтавщині багато храмів економічно слабких — -усі вони, отже, могли б опинитися під загрозою закриття. І в мене, як єпископа, це не могло не викликати законної тривоги. 793 А що сказати відносно єпархіального пенсійного фонду? Адже якщо церковні старости неспроможні будуть робити своїх відрахувань до єпархіального Управління, наші пен- сіонери будуть позбавлені останніх засобів існування, а їхня пенсія й так не дуже велика: здебільшого вона стано- вить 35-50 карбованців на місяць. 4. І. Я. Нечитайло говорить, що я «переманюю духо- венство до Полтави з західніх областей України». Тепер із Західньої України на Полтавщині служать два священики — жодного з них я раніше не знав і, отже, не міг їх «переманити». Мені здається, тут слід дивуватися не тому, що на Полтавщині служать два священики з західніх областей України, а тому, чого б їм тут не служити? Чому уповно- важений ділить Україну на дві частини, коли вона в нас одна? І для чого протиставляти одну частину України ін- шій? Який злочин уповноважений побачив у тому, що лю- ди одних областей, скажімо західніх, їдуть жити й пра- цювати в інші області, східні, абож навпаки? Алеж і саме радянське законодавство дає людині право жити там, де вона забажає. Згідно з програмою Рос