Мартирологія Українських Церков Т. 1

сцевої влади. Якщо хрещення як учинок є такою самою приватною справою кожного, як їда, прогулянка й відпо- чинок, то його не треба ніде реєструвати і влада має бути до нього байдужа; якщо ж ця влада так пильно стежить за нами, значить воно — акт державної ваги. Але як же, в такому разі, розуміти принцип відокремлення Церкви від держави і ленінське вчення про те, що релігія є приватною справою? Я не можу погодитися з вимогами уповноваженого ви- 795 давати йому адреси всіх дорослих, які бажають прийняти хрещення, бо це суперечить не тільки всьому радянському законодавству про культи, а й ставить духовенство в при- низливе становище сищиків на користь того самого атеїста уповноваженого. Ленін у своїй статті «Соціалізм і релігія» свого часу дуже обурювався «проти казенщини і чиновницької сваволі, проти поліцейського розшуку, нав’язаного служителям Бо- га». Чи Нечитайло хоче, всупереч Ленінові, нав’язати нам знову «поліцейський розшук»? Хай вбереже нас Господь від цього жаху і ганьби! Уповноважений вимагає неодмінно давати йому відо- мості про всіх, хто має намір вступити до духовної семі- нарії вчитися. Така вимога викликає в мене тривогу, базовану на гір- кому досвіді минулого. Від 1960 до 1964 року я був секретарем Правління Во- линської духовної семінарії. За службовими обов’язками, мені доводилося якнайтісніше стикатися з різними сторо- нами життя згаданої школи, а також часто спілкуватися з Феодуловим А. А. — уповноваженим у справах релігії на Волині. Він також намагався в різний спосіб дістати заз- далегідь відомості про вступників до духовної школи. Домігшися свого, він повідомляв на відповідні адреси, і людей не відпускали з праці, не знімали з військового обліку, не виписували тощо, — цебто робили все, щоб перешкодити їм вступити до духовної школи. Якщо хтось із них якимсь дивом і проривався до школи, то йому, за наполяганням уповноваженого, тут, у пашпортному відділі, не давали прописки, і Волинську духовну семінарію в такий спосіб як «нерентабельну», за висловом декого, було за- крито. Чи не думає Нечитайло І. Я. використати волинське сито на полтавській землі? Якщо так, то довірена мені Полтавська єпархія буде позбавлена останніх крихот. Усім відомо, що людей, які вступили до будь-якого навчального закладу, не піддають жодним попереднім «вивченням» чи «обробкам». І це не зважаючи на те, що багато з них потім підуть на важливу політичну ролю. Наші ж вихованці — майбутні священики, служителі Бога, не втручаються до жодних політичних справ. їхнє заняття — молитва «за мир усього світу, за немічних, за страдників, за трудящих, за богобережену країну нашу». 796 Тому викликає здивування, чому їх піддають такому ста- ранному вивченню уповноважені в справах релігії. Зрештою, якщо добре продумати й проаналізувати окремі факти, думаю, не так уже й важко буде здогадатися, що ховається за діями уповноваженого та що входить до його намірів. Мабуть, найслабшим місцем у Ро