Мартирологія Українських Церков Т. 1

м’ятки старовини або становить цінність в архі- тектурному пляні. * * * 799 А ось іще один приклад того, як духовенство «порушує» радянське законодавство. У своїй доповідній записці на моє ім’я священик свято- Дмитрівського молільного дому селища Ромодан Полтав- ської области Пантелеймон Мисяренко пише: 15 березня 1974 року мене і старосту викликали повістками на засідання сесії виконкому селищної ради за порушення ре- лігійної законности, яке полягало ось у чому: Під час одного похорону, через те, що труп уже розклався й до мого приходу перебував у дворі (через поганий запах його вже не можна було тримати в помешканні), за напо- легливим проханням родини небіжчика, панахида відбулася в дворі просто неба (небіжчика не ховали 5 діб, чекаючи на приїзд сина з району Крайньої Півночі, внаслідок чого труп розклався; не зглянутися на становище цих людей було по- людськи неможливо). За це нас, мене й старосту, покарали штрафом на 50 карбованців кожного. За віщо ж, власне, селищний виконавчий комітет пока- рав священика й церковного старосту? Зовсім не зрозуміло. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 1. XI. 1976 року в III розділі, в 25 параграфі говорить: «Виконання релігійних обрядів у помешканнях і будинках вірних на прохання тих, що лежать при смерті, або тяжко- хворих, а також на цвинтарях і в крематоріях відбувається без дозволу й повідомлення виконавчого комітету районної чи міської ради депутатів трудящих». З вищевикладеного видно, що Указ Президії порушив не священик, а селищна рада, точніше — її голова Кудряв- ський. Але покарали все таки священика. Та інших наслід- ків і сподіватися не випадало, адже в усіх випадках завжди винен священик, «піп» і нізащо не представник влади. Ось ми й «порушуємо» радянські закони про культи, і штрафи платимо, і скаржитися нікому не можна, бо так ще гірше. Почнуть мститися, а Нечитайло І. Я. може ви- кликати до себе священика із Спаської церкви. Між іншим, ще раз про цей випадок. Що могло статися, якби я тоді не послав священика на відправи до Спаської церкви? Ситуація, думаю, могла б розгорнутися так. Із згаданого храму до мене прийшла б делегація від імени релігійної громади, прохаючи дати їм для богослужби свя- щеника. Я їм сказав би, що не можу цього зробити без дозволу уповноваженого. Враження у вірних від такої заяви 800 могло б бути найнегативніше. Вони справедливо з цього могли б зробити висновок, що без атеїстичного благосло- вення уповноваженого в церкві не відбувається жодна свята Служба Божа. Чи хотів Нечитайло ввести вірних у . таку оману? Чи воно насправді так є? * * * Але, здається, найбільше «порушень» припадає на хре- щення. У цій галузі фантазія уповноваженого просто таки невичерпна. Говорячи про згаданого вже тут Бабія: він спершу сказав, що ми його насильно хрестили. Довелося докласти чимало зусиль, аби переконати його, що це не- можливо. Тоді він висунув нову теорію, згідно з якою ми його хрестили