Мартирологія Українських Церков Т. 1

». Єдність — завжди запорука кожного успіху. Та вона особливо по- трібна тепер, у наші дні, коли над світом, наче Дамоклів меч, висить воєнна небезпека. І про цю небезпеку Ви самі говорили, Леоніде Іллічу, під час свого недавнього перебу- вання в Парижі. Я цитую Ваші слова: Одначе мир в Европі, а тим більше на плянеті загалом, далеко не такий ще міцний, як хотілось би. Йому загрожує багато небезпек — явних і прихованих. І головна з них — зростаючі перегони озброєнь. На карті світу й тепер можна знайти чимало таких точок, де існують серйозні проблеми у відносинах між країнами і народами, конфлікти, потенційно небезпечні для миру. * * * Якщо хтось із уповноважених, забувши обов’язок бути чесним посередником між вірними й невірними, хоче вести боротьбу з релігією, хай робить це по-ленінськи — «шля- хом пропаганди, шляхом освіти» і, додам, шляхом дія- логу, а не середньовічними методами. І про це Ви гово- рили в Парижі, відповідаючи на питання французької га- зети «Монд». З Вашого дозволу я ще раз процитую Вас: «Але безглуздо й небезпечно в наш час намагатися забез- печити перемогу тих або інших ідей, тієї або іншої ідеоло- гії з допомогою сили... Ідеологічна боротьба не повинна переростати у психологічну війну...» — говорили Ви тоді. Ми, люди, що віруємо, цілком згодні з Вами. Ми також за чесний, дружній діялог з нашими братами по крові — атеїстами. І такому діалогові не повинно перешкоджати, що релігія, за висловом безбожників, є «опіюмом». Це лиш етикетка, яку можна приліпити куди завгодно і до 804 кого завгодно. Газета «Правда» від 14 червня ц. р. писала, що, за твердженням пекінських керівників, «розрядка — це опіюм для народу». Як бачимо, найпрекрасніші речі можна знеславити й затаврувати. Кожна ідея, в тому числі й релігійна, вимагає делікат- ного до неї підходу і глибокого вивчення. А це можна зробити тільки вільно обмінюючися думками, а не «з до- помогою сили», як Ви справедливо зауважили в Парижі. * * * 18 січня цього року газета «Зоря Полтавщини»» писала, що в нас іще «недостатньо розкривається реакційна класова роля релігії». Ця невелика за обсягом фраза дуже містка за своїм змістом і при нагоді може мати гіркі наслідки. Поміркуймо над нею. Якщо фашизм за своєю ідеоло- гічною суттю реакційний, то всі фашисти — реакціонери. Що це так, ми бачили й бачимо на практиці. Якщо й релігія реакційна, то, отже й усі вірні, всі, хто визнає існування Бога, — теж реакціонери. За такого філософу- вання до реакціонерів у нас потрапить добряча половина Радянського Союзу і майже вся решта світу. Серед реакціонерів у такому разі опиняться, висловлю- ючися церковною мовою, й усі «раніше упокоєні батьки та брати наші» — Нестор Літописець, Олександер Невський, Юрій Довгорукий, Андрій Рубльов, Петро Перший, Ло- моносов, Пушкін, Лев Толстой, Павлов, Філатов, цебто всі ті люди, на яких стояла і стоїть Русь. А як звичайно чинять з реакціонерами, ми про це також знаємо. Та чи не краще в та