Мартирологія Українських Церков Т. 1

поступово нищили архі- тектурні щедеври тільки тому, що вони не узгоджувалися з вашим атеїзмом і нагадували українцям про їхню багату минувшину. Між вами знайшлися такі, що могили Українських Сі- чових Стрільців розорали тракторами, хрести з могил польських жовнірів у Львові позрізували електрозваркою, надмогильними плитами з єврейських цвинтарів повимо- щували тротуари — немов би у тих могилах лежали не люди, а худоба. Ви маєте і дотримуєтеся своєї, як ви кажете, класової атеїстичної моралі, за якою всякий, хто не за вас, — поганий, а хто за вас — добрий, і тому ви ніколи не зрозумієте християнської шляхетности еспанців, що після громадянської війни в одній могилі поховали і переможців і переможених і написали на надмогильному камені слова: «Вони загинули за те, в що вірили». Пере- можені теж вірили, вони теж заслуговують на повагу. Дотримуючись фанатичного правила «Хто не з нами, той проти нас», ви шістдесят років переслідуєте інакодум- ство. І тут, у Чернігові, користуючись упривілейованим становищем, ви чималу частину населення міста позбавили можливосте^ нормальним способом задовольняти свої ду- ховні потреби: на місто з населенням у 200 тисяч осіб залишено тільки одну маленьку церковку! І в свято, і у звичайні дні люди просто не вміщаються 817 у ній і стоять на маленькому подвір’ї, де не чути ні слів священика, ні мелодії хору через шум вулиці, що проходить попід самісінькі стіни церкви. Віруючі вже кільканадцять разів зверталися до міської влади з клопотанням про від- криття ще бодай однієї церкви. Під такими клопотаннями підписувалося до тисячі осіб, але всі клопотання залиши- лися марними. Стаття 104 Конституції УРСР Гарантує громадянам УРСР свободу відправлювання релігійних культів і обрядів. Стаття 18 Загальної деклярації прав людини ООН, яку підписав і уряд УРСР, проголошує свободу релігії. Радянський Союз у Прикінцевому акті Гельсінкської наради зобов’язався: «... держави-учасниці визнаватимуть і поважатимуть свободу особи проповідувати, одноосібно чи спільно з іншими, релігію чи віру, діючи відповідно про веління власної совісти» (VII. «Поважання прав людини і основних свобід, включаючи свободу думки, релігії та пе- реконань»). Отже і за радянським законом, і за міжнародніми зо- бов’язаннями Радянського Союзу, віруючі чернігівці зав- жди мали і мають право молитися в церкві. Закривання церков — найбільша з усіх перешкод у відправлюванні релігійних обрядів і вона становить, відповідно до статті 139 Кримінального кодексу УРСР, кримінальний злочин. З практики радянської дійсности відомо, що за проти- правні обмеження свободи тут ще нікого не покарали; та віруючі — християни, і для них важливо не покарання винних, а відновлення своїх законних прав. Після Гель- сінкської наради дискримінація значної частини міщан ста- ла нестерпима. Віруючі — чесні громадяни, сумлінно ви- конують свої громадські обов’язки, на свій некомуністич- ний світогляд мають право і годі їх вже п