Мартирологія Українських Церков Т. 1

бачу, як зривають мої завіси, розстеляють на підлозі, ски- дають мої речі і забирають. Все забрали і тоді схопили мене за руку і почали тягнути у двір. Тягнув мене до коридору старший лейтенант міліції Лисак, і це бачив мо- нах Нестор, як мене тягнули. При викиданні був присутній благочинний ігумен Вла- дислав. Намісника в той час не було. Надворі мене кинули у вантажну автомашину. Тоді до мене підходить начальник пашпортного стола і подає мені пашпорт і каже, що я виписаний з Почаївської Лаври. Так от, святі отці, як мене виписували з Лаври, на- сильно, всупереч моїй волі і бажанню. Я сиджу на автома- шині і плачу, нічого не бачу, не можу дихати, аж почорнів. До цієї ж машини посадили о. Аліпія, хоч його батьків- щина в сторону Рівного, а його посадили на Вінницьку автомашину. Крізь сльози я бачу повний двір міліції. Біля брами чергує міліціонер, з ключами від неї. Нашу машину ви- пускають першою. В кабіну до нас сідає капітан Максімов, а інший старший лейтенант до нас в кузов. Нас везуть не через святі ворота, чорним ходом повз міліцію та ІТС. Погода тоді була холодна, ішов дощ. Нагорі, під дощем, при вітрі, мене провезли 300 кілометрів до моїх рідних, я перестудився, не міг іти. Приїхали о другій ночі. Скинули мої речі на дорогу, частину пом’яли, потовкли і невідомо куди поділи. Я трохи відійшов і почав добиратися назад до Почаєва. Прийшов до Лаври. Намісник сказав мені служити, а бла- гочинний віддав ключі від келії. 834 Прошу отців і далі не зачіпати, дати можливість жити у Лаврі. 9. VII. 1963 р. Смиренний ієромонах Іларій [156] ДУХОВНІЙ РАДІ ПОЧАЇВСЬКОЇ УСПЕНСЬКОЇ ЛАВРИ ВІД АРХИМАНДРИТА САМУЇЛА ПРОХАННЯ Я, архимандрит Самуїл, в мирі Волинець Серафим Іва- нович, народився в 1903 р. в селі Давиняче, Тернопільської области. В 1927 році я вступив до Почаївської Лаври... ... За останні пару років органи, що стоять при владі, багато разів викликали мене до міліції і настирливо вима- гали, щоб я виїжджав з Лаври, бо Лавра позбавлена свого попереднього призначення, а насельники її повинні влаш- товуватися, хто де хоче. На це я не погоджувався. Останній раз мене викликали і суворо наказали, щоб приніс і віддав свій пашпорт, але я цього не виконав, за що був особливо покараний. 3. IV. 63 р. велика група міліції прийшла до Лаври. Братія, серед них і я, звершували молитву в Успенському соборі, за закритими дверима. Працівники міліції спусти- лись мотузками в Успенський собор, у вівтар. Я побачив, як вони спускались, перелякався, сховався за мантії, але від їхнього обшуку уже не можна сховатися. Кілька чоло- вік взяли мене під руки і повели до моєї келії. Келія уже була відкрита. Вони силою, без всякого на те дозволу, відібрали у мене пашпорт, поставили штамп виписки і самі винесли мої речі на машину і відвезли мене на бать- ківщину до брата-колгоспника в темне, вогке і тісне при- міщення, де жити аж ніяк неможливо. Духовною владою із складу братії я не виписаний. На цій підс