Мартирологія Українських Церков Т. 1

Як вони прихильно, ввічливо прислухаються, коли наші по- сланці брехні (атеїзму) гримлять з трибун про рівноправ- ність віруючих з іншими громадянами (наприклад, партій- цями). І немає серед них ні одного, як є серед нас в нашому нестерпному стисненні преосвященний Єрмоген і священики, що звалили на свої одинокі плечі всю важку долю непосильного тягару духовного запустіння. Зло стало тонше, хитріше. Воно не зменшилось, не зм’якло. І якщо заарештовують менше, то просто не по- требується цього. Влада має тепер справу не з народом, що дістався їй від християнської Росії, який раціонально підлягав поголовному винищуванню і перековуванню, але з народом третього покоління, відшліфованого й отеса- ного, вихованого в потрібному дусі, бажаному владі. Перед владою, власне, тепер своя людина, що забула Бога, за- грузла в брехні. В 30-і, 40-і роки маси безцеремонно знищували, тепер же всіляко розроблені методи, режими утримання, після яких людина ледве дихає із зруйнованим здоров’ям, зруй- нованою психікою, якій частіше вже ні до чого. Наприклад, підходить до дверей камери фельдшер або медсестра і запитує: «Хворі є?» — «Є, є!» — відповідають в’язні. Під- ходять хворі до дверей і одержують по таблетці. На цьому меддопомога припиняється. До лікаря на прийом потра- пити дуже трудно, а потрапиш — допомоги також немає ніякої. Ув’язнені постійно відчувають болюче почуття півго- лоду й голоду. їжа огидна, з напівпопсованих і останніх сортів, що залежалися на складах. Шлунки через це захво- рюють у всіх по упливі невеликого строку ув’язнення. 872 Єдине спасіння — це добитися дієтхарчування. Але лі- кар відповість вам так: «Ми виписуємо дієтхарчування тільки туберкульозникам і хворим на виразку шлунку». Ув’язнений заперечує, мовляв, нащо тоді дієтхарчуван- ня, коли я виразку набуду. Мені тоді нічого не поможе. Лікар холодно відповідає: «Не треба було попадати сюди, тут вам не курорт!» Таке нелюдяне ставлення виводить хворого з рівноваги, він пише на лікаря скаргу за «медоб- слуговування». Після цього нещасного тягнуть в ізолятор за скаргу. Там його б’ють, обстежуючи і нирки, й інші місця, на які він скаржився лікареві. Потім з/к виходить із карцеру й пише скаргу на лікаря і на нагляданій, що по- били його ні за що. І тут починають його карати за на- клепницькі скарги. Позбавляють його тих жалюгідних продуктів харчування в ларьку, саджають постійно в ізо- лятор, викликають на «розмови» перевиховавчі. Його шан- тажують, залякують... І поїхало, повело... Якщо ув’язнений так з ними, ситими, цинічними, безкарними, позмагається з півроку, то йому забезпечені і туберкульоза, і рак, і виразка шлунку. Ось такий приблизно невідхильний, неминучий ланцюг моментів медичного обслуговування. До того ж ув’язненого постійно тероризують бандеролями, посилками, зустрічами з рідними. Принижують, залякують, погрожують. До всьо- го цього ув’язнений повинен встати, виструнчившись перед будь-яким наглядачем, що увійшов у бар