Мартирологія Українських Церков Т. 1

Шараївський, Володимир Чехівський і багато інших. Найпекучішим питанням, яке стояло перед Собором, було створення власної ієрархії. До останнього робилися спроби здо- бути згоду російського єпископату поставити для УАПЦ її пер- ших ієрархів. Але всі зусилля розбилися об непоступливу поставу єдинонеділимних єпископів на чолі з патріяршим екзархом ми- трополитом Михаїлом Єрмаковим. Тоді Собор вирішив вдатися до соборної висвяти, покликаючись на практику Церкви апостоль- ських часів і давньої Олександрійської Церкви. 23 жовтня 1921 року такою соборною висвятою, в якій взяли участь всі учасники Собору, було поставлено в єпископський сан протоієрея Василя Липківського, обраного на Митрополита Київ- ського і всієї України. Далі було рукоположено на єпископа про- тоієрея Нестора Шараївського та чотирьох інших обранців Со- бору. Незвичайний спосіб поставлення перших двох ієрархів Со- бор явно вважав хоч і законним, але вимушеним актом, поста- новивши, що надалі чин хіротонії єпископів буде виконуватися з участю двох чи більше єпископів, як це прийнято у Вселенській Православній Церкві. Одначе, в питаннях внутрішнього устрою Собор 1921 року став на шлях радикальних реформ, прийнявши канони, що в Деяких суттєвих аспектах відрізняються від канонів Вселенської Православної Церкви або навіть їм суперечать (про це доклад- ніше в наступному розділі). Відродження рідної Церкви, заснованої на національних заса- дах, з власним єпископатом і українською мовою богослужбових 89 відправ викликало надзвичайний ентузіязм серед православних українців по всій країні. Протягом перших трьох років УАПЦер- ква мала вже понад ЗО єпископів, приблизно 1500 священиків і дияконів та біля 1 100 парафій. Радянська влада, яка спочатку ставилась до У АП Церкви то- лерантно, вбачаючи в ній корисний засіб для послаблення Росій- ської Православної Церкви на Україні, різко змінила своє став- лення, опинившись перед фактом швидкого і нестримного зросту української Церкви. Церкві та її діячам почали закидати контр- революцію, петлюрівщину і тому подібні «злочини». Влада під- тримувала «Діяльну Христову Церкву» — групу, яка відкололась від УАПЦ. Восени 1925 року почались репресії. Від УАПЦ відібрано кілька церков у різних містах, митропо- литові Василеві Липківському та іншим членам Всеукраїнської Православної Церковної Ради заборонено виїзд з Києва. Протя- гом 1926 року відбулись арешти провідних діячів УАПЦ, включ- но з митрополитом Василем Липківським, архиєпископами Олек- сандром Ярещенком і Костянтином Малюшкевичем, єпископом Іваном Павловським, тогочасним головою ВРЦРади протодияко- ном Василем Потієнком та ін. Декого з них тримали в ув’язнені короткий час і потім звільнили, інші залишались в ув’язненні довше. 1 липня 1926 року закрито канцелярію ВПЦРади і забо- ронено її дальшу працю. На вимогу влади, було створено «комі- сію по унормуванню життя УАПЦ», на чолі з єпископом Петром Ромодановим. «Унормування» мало полягати в