Мартирологія Українських Церков Т. 1

тому, що в замі- ну за право на дальше існування УАПЦ, від неї вимагали осуду і усунення її керівників. Це й було зроблено на Великих Покров- ських Зборах ВПЦРади 25-30 жовтня 1926 року, а остаточно — на II Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в жовтні 1927 року, який відбувався в умовах справжньої облоги з боку ДПУ. II Собор «звільнив» митрополита Василя Липків- ського із всеукраїнської митрополичої катедри. На його місце став митрополит Микола Борецький. Після II Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ пережила короткий період спокою; період, який, як споді- вались її керівники, мав бути початком нової доби духовного розвитку і зросту. Але влада мала зовсім інші наміри. В кінці 20-х років, за новою генеральною лінією Сталіна, в Україні почалась нагінка на українську культуру в усіх її проявах. Це був вступ до тотального наступу на українську національну самобутність, що включав у пізніші роки примусову колективізацію, голод 1932-33 років і всеохоплюючий сталінський терор. Не минула цього наступу і Українська Автокефальна Православна Церква. Наприкінці 1929 року влада повідомила про викриття підпіль- ної самостійницької організації СВУ, до діяльности якої ДПУ намагалось довести причетність УАПЦ, маючи на меті ліквіду- вати одночасно і кращі українські національні сили, і незалежну українську Церкву. Процес СВУ, серед підсудних на якому був 90 лише один провідний діяч УАПЦ — Володимир Чехівський — розпочався в березні 1930 року. Але вже в січні того року з наказу влади в Києві відбувся надзвичайний церковний Собор, який постановив ліквідувати УАПЦ та всі її керівні органи. До того часу вже пройшла хвиля масових арештів ієрархів, духо- венства і вірних. Після закінчення процесу СВУ репресії розгор- нулись з іще більшою силою. В грудні 1930 року влада несподівано змінила свою позицію і дала дозвіл на скликання ще одного надзвичайного церковного Собору, де було відновлено Українську Православну Церкву, але вже без назви «Автокефальна». Новим головою Церкви було обрано архиєпископа Івана Павловського з титулом Митрополита Харківського і всієї України (влада наказала перенести місце осідку Всеукраїнського митрополита і ВПЦРади до Харкова, бо ж він був у той час столицею «робітничо-селянської України»), Дуже обмежена щодо кількости парафій, єпископів і священиків, а ще більше обмежена в правах, в умовах неприпинних гонінь. Українська Православна Церква проіснувала до 1936 року, коли з арештом митрополита Івана Павловського та решти єпископів, що ще залишались на волі, її існування цілком припинилось. 91 ПЕРШИМ ВСЕУКРАЇНСЬКИМ ПРАВОСЛАВНИМ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР (14-30 жовтня 1921 року ) [17] НА ШЛЯХУ ДО ПЕРШОГО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ СПОГАДИ ПРОТОДИЯКОНА ВАСИЛЯ ПОТІЄНКА Відродження Української Православної Церкви починалося і проходило по-різному в різних частинах України. На жаль, про те, як в окремих містах і селах пробуджувалося наці