Мартирологія Українських Церков Т. 1

кими труднощами дісталися до Києва. 100 Не так просто, виявилося, можна було їхати до Києва на Собор. Наприкінці вересня викливали мене до ЧеКа, і слідчий, такий собі Донченко, розпитував у мене, що я знаю в справі «автокефалії». Я розповів, що знав, і сказав, що збираюся їхати до Києва на Собор. Донченко вийшов, а на столі залишилась папка розкрита з паперами. Його довго не було, і я через стіл прочитав зміст того папірця, що там лежав. Мене ошпарило — то була копія листа єпископа Чернігівського Пахомія до Губчека, в якому він сповіщає і звертає увагу на те, що на Борзенщині і Сос- ниччині, а також на Ніжинщині і Козелеччині, з’явились групи петлюрівських агітаторів, які під прикриттям Цер- кви вносять розкол проти радянської влади. Іменують вони себе належними до «автокефалії». Серед сосницьких «агітаторів» указується моє прізвище, а серед борзенських — Дм. Ст. Карпенка, якого я тоді, до речі, не знав. Для мене справа стала ясною. Коли прийшов Донченко, то, ніби спохватившись, закрив папку, і я на обкладинці про- читав написане його рукою: «Дело об автокафелии». Дон- ченко запропонував мені дати підписку, що на Собор до Києва я не поїду. Я таку підписку дав. А потім одержав відрядження від повітової спілки кооперативів — на за- купку книжок і кооперативної літератури, від відділу на- родньої освіти — на купівлю підручників, і від археоло- гічного комітету — до Академії Наук у справах, з листом до Єфремова і Кримського. З тими вирядками [доручен- нями] і поїхав до Києва — не на Собор, а у відрядження від трьох солідних установ. У КИЄВІ НА СОБОРІ Приїхали ми з Й. Брусилом до Києва 15. X. вранці. Спинилися в готелі на Хрещатицькому перевулку, бо при- їхали з вирядками [дорученнями] в кооперативних спра- вах. Трохи відпочили й пішли до св. Софії. Вже на подвір’ї було помітне велике пожвавлення. Засідання ще не почи- налось. Зареєструвалися. Я — під номером 354, Брусило — 355. Рожевенькі квиточки, з ухвальним голосом. Нікого із знайомих не бачу. Почалося засідання о десятій годині ЗО хв. Розглядаємося і розпитуємося. За столом президії в св. Софії на солеї, перед центральними царськими врата- ми, сидять: Мих. Наум. Мороз, Голова ВПЦР, прот. 101 Василь Липківський, прот. Нестор Шараївський, секретар ВПЦР Іван Васильович Тарасенко, член ВПЦР Григ. Дмитр. Вовкушівський, «артільний батько» Мик. Вас. Ле- вицький, прот. Юрій Міхновський, прот. Сергій Пилипен- ко та інші. Собор продовжує слухати доповіді-інформації з місць. Вислухали і ми про Харків, про Полтаву, Чер- нігів, Одесу, Поділля. Зголосилися й ми з своїми інфор- маціями. Дійшла черга й до нас. Вперше в житті став і я на катедру св. Софії. Звичайно, тоді й не думав, що доведеться мені з тієї катедри часто виступати і звертатися від імени всієї Церкви. Недосвідчено, як умів, розказав про те, що є на Сосниччині, і які перспективи. Після мене виступив И. Брусило. Новинкою для нас було те, що Собор, реагуючи на виступи, не оплеску