Мартирологія Українських Церков Т. 1

являлося спокійне Генісаретське озеро, і на березі натовп людей, а в човні Христос, і ллється речитативно-молитов- но по-гебрейському, його проповідь євангельська. Найжвавіші дебати були в основному питанні роботи Собору — про набуття єпископату. Тут уже помітно було, що депутати Собору не мають одностайности. Священики деякі, і ті миряни, що з ними прибули, ввесь час зволікали з розв’язанням цього питання, сподівалися на мирне роз- в’язання, і наполягали на тому, щоб ще і ще ходити й просити єпископів російської Церкви. А миряни здебіль- шого ставилися до цього просто. Вони твердили, що люди, виряджаючи їх на Собор, дали наказ знайти хоч би там що єпископів для української Церкви. Вони поклада- ються на освіту, богословську обізнаність, розум і щирість проводирів Собору, і їм довіряють. Зокрема, прикре вра- ження справляло те, що прот. Орлик Степан і прот. Пав- ло Цогорілко, які, як кандидати в єпископи, їздили до Харкова, Катеринослава і Полтави і повернулися ні з чим, — тепер не брали активної участи в роботах Собору, 103 особливо Погорілко, а пасли задніх. Разом з тим визна- чилася група провідних серед духівництва і мирян. Крім прот. Липківського, Шараївського, Міхновського сильне враження своїми промовами справляв прот. Іван Теодо- рович, прот. Конон Бей, прот. Яків Чулаївський. З мирян оригінальні виступи були проф. Григорія Стороженка, Олександра Ярещенка, який опинився в дивному стані: приїхав депутатом від Полтавського українського брат- ства, що стояло на позиції недозволенности порушувати традицію єпископської хіротонії, а сам, між іншим, з богословською академічною освітою, поділяв думку біль- шости депутатів Собору. Коли були наради депутатів Собору по губерніях, то зібралися і ми, чернігівці. Було нас щось понад 60 чол. Вже до того часу де з ким я познайомився. Зустрівся там із знайомим своїм з гімназійних років Василем Руден- ком, що був на Соборі з своїм батьком, познайомився з братом Павла Тичини Євгеном, що фактично й провадив ту нашу нараду чернігівців і взагалі був найбільш актив- ним і поінформованим. Голосів проти соборної висвяти було дуже мало і очолював їх прот. Микола Ширяй. Цей священик, з довгим волоссям і бородою, намагався за- стерегти нас від необачного кроку. Його підтримував прот. Мих. Малеча і миряни, що приїхали з Ширяєм. Пам’ятаю, коло мене стояв дуже симпатичний, з приєм- ним інтелігентним обличчям, чоловік. Коли відбувалися перемови, він спитав мене: «А скажіть, будь ласка, яка Ваша думка». Я відповів: «Треба здобути єпископів. Гріха в соборній висвяті я не бачу. Бог простить в ім’я щастя нашого народу». Він весело подякував мені і сказав: «Отак і я думаю». То був Дм. Ст. Карпенко, з Борзенщини. Чернігівщина була гідно репрезентована і одностайно ви- словилась за соборну висвяту. Ніде правди діти: депутати Собору здебільшого були люди мало обізнані з церковними канонами і всякими місіонерськими хитромудрими сентенціями. Вони палали любов’ю до У