Мартирологія Українських Церков Т. 1

країни, до рідного народу, розуміли велику вагу Церкви в національному усвідомленні й відродженні, для них цілком авторитетні були покликання на практику першоапостольської Церкви і Церкви Антіохійської та Олександрійської, вони жагуче слухали все і сприймали. Для них важливо було, щоб не відійти від православ’я, і відродити рідну Церкву. Авторитети, яким вони довіряють, кажуть, що це можна зробити. Ну, і чудово! Камінь з пліч 104 звалився. І справді, коли митрополит Василь вийшов в архиєрейському одягові поблагословити нарід, всі легко зідхнули: православними лишилися, і для Церкви ієрархію знайшли. Цей момент правильно розуміли російські єпи- скопи, коли казали, що автокефалія — від початку до кінця націоналістична вигадка. Якби навіть менше підстав було для соборної висвяти єпископа, то значна частина депутатів Собору пристала б на те. Правда, наслідки були б, безперечно, інші, проте цей акт однаково відбувся б: так складалися обставини. Не відбувся б він тільки в тому разі, якби ні в кого з авторитетів не виникла така ідея. Така моя думка на підставі моїх спостережень над на- строями депутатів Собору. І коли, пізніше, наприкінці 1941 року, при першій моїй зустрічі й розмові з митрополитом Булдовським він закидав автокефальній Церкві, що для неї насамперед була Україна, а потім Христос, я мусів уточ- нити це, пам’ятаючи настрої і думки на Соборі в 1921 році, і відповів: «Ні, Владико, нам потрібна Україна з Христом». Митрополит Булдовський на те нічого не від- повів. Крім митрополита Василя, сильне враження на всіх справляли нововисвячені єпископи Іван Теодорович і Олек- сандер Ярещенко. «Це — орли» — казали депутати, — «з такими єпископами наша справа не загине. Можна спо- кійно їхати додому». * * * Після трапези хор, з дозволу митрополита Василя, проспівав концертово багато пісень. І виявилося, які чу- дові там голоси і як добре вони співали! Між піснями виступив я і сказав про наше завдання: зберігати наші національні скарби — нашу мову і нашу пісню. Присутні надзвичайно гаряче відгукнулися на мій виступ. Духівниц- тво, яке було там, дивувалося, що це за протодиякон, який і з промовами виступає. Протодиякон Василь Потіенко [Написано 1944 року] Друкується вперше. — 3 архіву Юрія Потіснка, сина протодиякона В. Потіснка. Машинопис. Перепис рукопису-ориґіналу. 105 [18] ПРОТОДИЯКОН ВАСИЛЬ ПОТІЄНКО ПРО 1 ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1 січня 1944 року, протодиякон Василь Потієнко виступив на зборах свято- Андріївського Українського Братства у Сос- новці ( південна Польща) із спогадами про перебіг Першого Все- українського Церковного Собору. Це — один з найдетальніших спогадів про цю історичну подію її очевидця і активного учас- ника. 14 жовтня 1921 року зібрався в Києві, в Софійському соборі, Перший Всеукраїнський Собор Української Авто- кефальної Православної Церкви. В другій половині серпня і в вересні відбувалися з’їзди церковні по всій Україні.