Мартирологія Українських Церков Т. 1

арами різними задушити українців, щоб вони зникли з лиця землі, бо України, на його думку «не було, нема і не буде»? Де він дівся з своїм престолом? Хвиля народнього гніву змела його, а українці живуть і хочуть жити, і хочуть молитися своєю рідною мовою, в своїй рідній Церкві. Страшно мені, Владико, щоб не було так і з Вами. Ви не хочете дати нам духовного життя, а забуваєте, що престол Ваш не вічний і неміцний. Ви забуваєте єван- гельські слова: „Поскидав могутніх з престолів і підніс смиренних. Голодних добром наситив, а багатих ні з чим пустив”. Подумайте, Владико, добре подумайте над моїми словами, то є голос народу». Після виступу багатьох делегатів Собору екзарх підвівся і повторив приблизно те саме, що сказав, як прибув до Собору, додавши ще, що він запрошує бажаючих прийти на нараду єпископів, яка буде сьогодні ввечорі, а в неділю запрошує на хіротонію єпископа, якого вони поставлять. З тим він і залишив Собор. Дуже сумне враження справило завітання екзарха на Собор. Але воно внесло ясність у справу. Не було сумніву, Що від російського єпископату українська Церква ієрархії 111 не здобуде. Багато з тих, хто вагався і не втрачав віри у добрий кінець справи з ієрархією, тепер почув на власні вуха, що не інтереси Церкви керують російськими архи- пастирями... Увечері і вранці наступного дня Собор вислухав допо- відь проф. Володимира Чехівського «Утворення єпископату Української Автокефальної Православної Церкви» і спів- доповідь протоієрея Ксенофонта Соколовського, після яких розгорнулися широкі і розважні дискусії. Володимир Чехівський у своїй доповіді на підставі ві- домих уже історичних дослідів доводив, що в апостольські часи не було висвяти єпископської, що апостола Павла висвятили на апостольство пророки, які не були єписко- пами (Діян. 13, 3), що апостол Тимофій висвячений був на єпископа «покладанням рук пресвітерства» (Тим. 1, 4, 14) і далі в Олександрійській і Антіохійській Церкві ще довго єпископів висвячували пресвітери. А коли єпископи відняли у пресвітерів це право, то це вже було порушення апос- тольської практики. Благодать Святого Духа в повноті своїй перебуває в Церкві, отже Церква, як це було і в апостольські часи, теж може покласти на обранця свої руки і звести на нього благодать Святого Духа. Висновок з доповіді В. Чехівського був такий: Тихонівський єписко- пат російської Церкви на Україні йде проти волі Церкви і не хоче зробити їй прислуги традиційною висвятою для неї єпископа за її обранням, тому Всеукраїнський Собор з твердою вірою в присутність серед нього Найвищого Ар- хиєрея — Христа і в повноту дарів Святого Духа, має повне догматичне і канонічне право, залишаючись непо- хитно на православному ґрунті, висвятити обраного єпис- копа-митрополита всесоборною висвятою з покладанням рук всього пресвітерства. Доповідь Володимира Чехівського справила сильне вра- ження, знайшла відгук у багатьох серцях, дала відповідь багатьом, що мучилися цими питаннями. Ото