Мартирологія Українських Церков Т. 1

и, суперечними нормам життя. Отже говорити тепер про непорушність канонів — значить, хоронити Церкву в домовину. Академік Крим- ський порівнює канони з одіжжю людини: людина живе, росте, потрібно міняти і одіж. Для немовлят потрібна ма- ленька сорочечка. А спробуйте ту сорочечку натягти на дорослого хлопця чи дівчину... Церковні канони вироблені на світанку життя Церкви, коли вона була в стані немов- ляти чи дитини. Та одіж не годиться для Церкви в наш час. Отож обов’язок Собору знайти для Церкви такі канони, які відповідали б потребам часу, потребам нашого народу в його теперішньому стані, і забезпечили б життєздатність Церкви. Зауважуючи, що не можна все в старих канонах відкидати чи зміняти цим Собором по-свойому і ламати те, що є чинне для всієї Православної Церкви, академік Кримський звертає увагу Собору на надзвичайні умови, в яких Церква українська опинилася. І коли Христос ставив питання: чи субота для людини, чи людина для суботи, то так само можна запитати у тих, хто обстоює неприпусти- мість соборної висвяти, на підставі приписів канонів: чи канони створені для того, щоб Церква Христова жила, чи для смерти її? Отже не може через канони вмерти україн- ська Церква. Коли горить, палає в пожежі хата, то хіба хтось дбає про те, щоб не побити шибок, не виламати рам та дверей, рятуючи з хати майно? Ясно, що насамперед дбають за людей і за добро людське, а не за шиби. Отож наша рідна хата палає в пожежі. Вогонь безбожництва, атеїзму охопив нашу хату. Треба рятувати наші націо- нальні скарби, нашу віру, нашу Церкву. І коли для того треба переступити через канони, як б’ють шибки в хаті підчас пожежі — то це треба зробити, зважаючи на над- звичайний історичний момент, коли перед нашим народом поставлено питання про його буття чи небуття. Ця промова академіка А. Кримського, виголошена ним увечері, в святій Софії, переповненій народом, тихим го- лосом, була вислухана Собором з надзвичайною увагою. Обговорення доповіді закінчилося. Собор приступив до голосування. Не зважаючи на пізній вечірній час, делегати хотіли провести голосування на цьому засіданні. Ухвалили, що голосування буде персональне, через прилюдне опиту- вання кожного делегата. Питання вважати розв’язаним по- зитивно тільки в тому разі, коли за соборну висвяту висло- виться не менше як 11/12 делегатів Собору, що братимуть участь у голосуванні. Всі присутні підводяться і співають 114 «Царю Небесний...» і «Сьогодні благодать Святого Духа нас зібрала...». Починається голосування. При гробовій тиші, в напру- женій обстановці, у вечірній напівтемряві під склепіннями святої Софії секретар Собору Іван Тарасенко за списком називає прізвища делегатів Собору і фіксує їхні відповіді. Голосування кінчається. Лічбова комісія підраховує наслід- ки, які оголошуються: в голосуванні взяли участь 268 де- легатів, проти — 5, утрималися — 7 делегатів. То було 20 жовтня 1921 року, о 11:30 год. ночі. Дзвони святої Софії порушили нічне повітря: