Мартирологія Українських Церков Т. 1

обранця Церкви. Перше митрополиче благословення на літургії після прочитання Євангелії, розійшлось по всій Україні і за ме- жами її, і скрізь викликало радість, що «Господь послав ласку Свою народові нашому». Митрополит закликав усіх берегти свою Православну Церкву, свою предківську віру, в якій жили наші діди й прадіди і в якій ми народилися та [були] охрещені, і щоб віра, надія й любов християнська 117 були основою життя й діл народу нашого. Він говорив про велику сім’ю українського народу, об’єднувану колись рідною Церквою, а після поневолення її, роз’єднувану кня- зями світу цього та різними темними ворожими силами. Говорив Митрополит і про велике історичне значення того, що відбулося в святій Софії, про радість від того, що Церква українська знайшла знову свого первоієрарха для повноти життя свого. Він закликав усіх об’єднатися нав- коло Церкви, навколо архипастирів і пастирів своїх, нав- коло нього, як Митрополита. Підкреслював, що великий тягар взяв на свої старечі плечі, і сам неспроможний той тягар нести. Але має надію на те, що підтримають його молодші, бо, як сказано в Святому Письмі, «де труп, там збираються і орли». Розвіював народній Митрополит сумніви щодо майбут- нього української Церкви. Декого хвилювало питання, чи визнає українську Церкву Всесвітня Православна Церква, чи визнає Вселенський патріярх? Закликаючи до віри в ясність перспектив української Церкви, щоб не тривожи- лось серце вірних, Владика Митрополит казав, що для того, аби визнали нашу Церкву інші Церкви, треба щоб насамперед визнав її наш народ. І коли народ український визнає Церкву українську за свою, рідну і дорогу, то як же можуть не визнавати її інші народи та інші Церкви? Історія подає нам не один приклад, коли церковні владики не визнавали волі та автокефалії Церкви якогонебудь народу, але життя ставило їх перед необхідністю такого визнання. Наприкінці Митрополит благословляв увесь народ укра- їнський, по всьому світі розкиданий, своїм першим архи- пастирським благословенням. З особливою увагою вислухали заклик свого Митро- полита. Під руки звели його з катедри і довели до вівтаря. Після літургії був урочистий молебень з обходженням навколо храму святої Софії. Подвір’я було повне народу. Урочисто лунали дзвони Софійської дзвіниці, звіщаючи світові про велику ласку Божу до народу українського. Впродовж наступних днів Собор закінчив свою роботу. Щодня відбувалися і служби Божі, на яких висвячували єпископів, священиків та дияконів. У постанові про собор- ний чин висвяти Митрополита Собор ухвалив також, що це є надзвичайний акт, зважаючи на особливі умови, а надалі хіротонія єпископів в українській Церкві повинна відбуватися традиційним способом, тобто не менше як двома єпископами. 118 До закінчення Собору, впродовж 25-30 жовтня висвя- чено ще п’ять єпископів: прот. Нестора Шараївського на архиєпископа Київщини, прот. Юрія Міхновського — на єпископа Чернігівського, прот. Івана Теодоров