Мартирологія Українських Церков Т. 1

рацій, ішла нещадно ліквідація української Церкви, фізичне нищення духовенства та передових церковних трудівників. «Як над- ходила ніч, — писав церковний діяч Полтавщини Ф. С., — кожен священнослужитель і ближчі його співробітники че- кали арешту, а далі... хресна путь». Терор шалів, як жах- ливий всезгубний шквал, забираючи все нові і нові жертви. Тільки Господь відав сльози посиротілих дружин свяще- ників та їх діток і море сліз удовиць і сиріт сотень тисяч засланих та розстріляних вірних Церкви. Скоро після «надзвичайного собору», в травні місяці арештовано й літом вивезено до Росії, в Ярославський ізолятор, митрополита Миколу Борецького. Тоді ж ареш- товано й ще двох єпископів: Юхима Калішевського та Юрія Тесленка (11-го з черги всіх ліквідованих на той час єпископів УАПЦеркви). Арешти священиків не припиня- лися. На кінець 1930 року з Української Автокефальної Православної Церкви зосталося всього біля 300 парафій при незакритих ще храмах по містах і містечках та в деяких селах. Умови їх існування були несказанно важкі, 154 але дух віри в народі невмирущий. При кожній можливості до цих непогашених огнищ Церкви Христової сходились і приїздили на богослуження, іноді за 100-150 км., усі стом- лені в духовній пустині комуністичного режиму. Не пройшло й року з часу січневого «собору», як ДПУ 22 грудня 1930 р. скликало другий «надзвичайний собор». Влада з якихось причин, треба думати — пропаґандивних, — вирішила «відновити» українську Церкву (без назви автокефальна). На «соборі» Карін і його співучасники за- говорили про «свободу релігії» в СРСР, про те, що Церква «может существовать и развиваться» (?!). Ухвалили поді- лити крихту недорозгромлених парафій на сім єпархій, з єпископом у кожній, і утворили Церковну Раду; на митро- полита обрали архиєпископа Івана Павловського. Це був неперевершений цинізм! Бурею котилось по Україні нищення її церковного і національного життя, перед самим цим «собором», в жовтні й листопаді, аре- штовано іще трьох єпископів (усього вже 14) та біля 100 священиків, і в той же час декларується «свобода» релігії і «розвиток» Церкви. Прот. Демид Бурко «Рідна Церква», ч. 20, Мюнхен, 1955, листопад-грудень, стор. 2, 3, 4. * Згідно з біографічними даними Миколи Чехівського, він не був ані професором Київської духовної академії, ані полковником українського війська. 155 [27] митрополит василь литовський ПРО ЛІКВІДАЦІЮ УАПЦ Митрополит Василь Липківський у своїй иісторії Української Православної Церкви » (розділ V II) дав дуже критичну оцінку надзвичайних церковних Соборів 1930 року та її учасників. Одначе, поруч з критикою суто суб'єктивного характеру, він подав об'єктивну характеристику тогочасної дійсности. Цей уривок з його праці наводиться нижче. Радвлада утворила цю «соборну ліквідацію УАПЦ» за- певне лише про людське око; в затінку цієї ліквідації вона робить справжню і невпинну ліквідацію взагалі віри і Христової Церкви за своїм комуністич